Розмова припинилася. Затонський був вражений чітко налагодженою роботою агентури Махна в "Південній групі" Червоної армії.
А що ж відбувалося в цей час у ставках і штабах інших противників Махна?
Штаб Добровольчої армії Денікіна. Розмова начальника штабу генерала Романовського з головнокомандувачем армії північного напрямку генералом Слащовим:
СЛАЩОВ. Мене непокоїть лише Махно. Він контролює усю Єлизаветградщину, Катеринославську губернію, Миколаївський та Уманський райони.
РОМАНОВСЬКИЙ. Перебільшуєте, генерале. На сьогодні його територія — це невеличкий клаптик землі в 10 квадратних верств у районі села Текуче, що біля Умані. Він оточений звідусіль своїми противниками: із заходу — петлюрівцями, з півдня — червоними, а зі сходу й півночі — його міцно замкнули наші війська.
СЛАЩОВ. Замкнули? До його замкнення нам ще далеко, як до Москви. Це ж вам не в'ялий і нерішучий Петлюра [86], а вмілий та енергійний тактик проведення великих, причому, як правило, безпрограшних операцій. Не знищивши Махна, ми не можемо й мріяти про Москву. Але як над його головою зав'язати мішок, у який він загнаний?
РОМАНОВСЬКИЙ. Штаб такий план уже розробляє.
СЛАЩОВ. І в чому ж суть плану?
РОМАНОВСЬКИЙ. Наші офіцери ведуть успішні переговори з Петлюрою. Для нього Махно такий же ворог, як і для нас.
СЛАЩОВ. Думаєте Петлюру переманити на наш бік?
РОМАНОВСЬКИЙ. А чому б і ні? (пауза). Коли ж не вдасться, то домагатимемось, щоб він без опору пропустив наші частини на західний бік. І таким чином, Махно буде оточений нами з трьох боків, а Петлюра мовчатиме, як німий. У всякому разі, проти нас він не виступить.
СЛАЩОВ. А в якому стані армія Якіра?
РОМАНОВСЬКИЙ. Вона деморалізована і не здатна на будь-які серйозні дії. Тим більше, Махно попередив Затонського і Федька про те, що як тільки вони пікнуть — зітре їх на порошок. До того ж, у мене є відомості, що червоні шукатимуть шляхів порозуміння з нами, аби спільними силами знищити нескореного "батька".
СЛАЩОВ (запитує). Тоді ми сміливо можемо розчавити Махна, як дощового черв'яка?
РОМАНОВСЬКИЙ. Його пісня вже проспівана. Сьогодні Махна не підтримує ні Ленін, ні Петлюра. Він задихнеться на цих 10 квадратних верстах, відведених йому Петлюрою.
Слащов вийшов. Романовський узявся за розроблення детального плану знищення махновських повстанців.
...Друга половина вересня 1919 року. Україна, м. Умань. Залізнична станція. Бронепоїзд. Ставка Петлюри. В купе Симон Петлюра і начальник штабу військ Директорії генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Петлюра, одягнений у військову форму жовто-сірого кольору: штани-галіфе, гімнастерку, взутий у чорні чоботи, які дуже рипіли. Без головного убору. На вулиці і в купе — задуха. Та голова Директорії цього не помічає. Йому чомусь навіть холодно, вірніше, його всього лихоманить. Мабуть, пропасниця... Але й на це він не звертає уваги, знає що не помре, хоч температура тіла буде за сорок градісув. Бо нещодавно стара циганка, якій Симон Васильович дуже повірив, передрекла, що він помре на чужині, не в Україні. Отже, не зараз. А те, що його тіпає пропасниця, то зрозуміло чому: нервує й дуже нервує. Аби заспокоїтися, ходить майже бігаючи, по невеличкому купе туди-сюди — від стіни до стіни. У його голові — безлад. І є чого! Ще зовсім недавно, 20 вересня, він і Тютюнник на станції Жмеринка підписали угоду з махновцями Воліним і Чубенком про ненапад, підтримку один одного зброєю, а вже сьогодні від усього цього відмовився, підло почав загравати з Денікіним проти Махна. Навіть дозволив білим частинам зайняти західну від махновців частину території. Хто його на це штовхнув? Хто?.. Сам Тютюнник? Здається, він... вчорашній сподвижник Матвія Григор'єва... І не лише сподвижник, а великий товариш його... Не може простити Махнові вбивства свого дружка? Але ж постраждає вся Україна!.. О, Боже! Дай розуму мені! Підкажи, що робити?..
Глянув на Тютюнника. Той спокійно зігнувся над картою, що лежала на столі, і щось на ній вимальовував.
ПЕТЛЮРА. Юрію Йосиповичу, а чи не припускаємося ми помилки з Махном?
ТЮТЮННИК(повернувся у бік Петлюри). Якої ще помилки?
ПЕТЛЮРА. Мені щось не подобається наш нейтралітет з Денікіним, а фактично — союз проти Махна.
86
Симон Петлюра (1879—1926) — визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився в передмісті Полтави. У 1895— 1901 рр. навчався в Полтавській духовній семінарії. З 1900 року — член Революційної української партії. Під загрозою арешту восени 1902 року виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом. На початку 1906 року редагував у Петербурзі партійний орган "Вільна Україна”. Один з провідних діячів Української національно-демократичної революції. Активний учасник придушення більшовицького повстання в Києві. 1918 року обраний до складу Директорії УНР. З листопада того ж року — Головний отаман Армії УНР. З лютого 1919 року — Голова Директорії УНР. У жовтні 1924 року поселився в Парижі, де виконував обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР. Убитий анархістом С. — Ш. Шварцбартом 1926 року. (За "Новим довідником історії України". — Київ. — 2005 р. — С. 471").