— Для чого все це їм? — запитав Махно.
Задов пояснив:
— Щоб у них була причина замкнути нас у Кримських горах і знищити всіх до одного.
— Не замкнути, Льово, а накинути на горло шовковий шнурок, — поправив мовчазний досі Сашко Нетреба. На його зауваження, як завжди, ніхто не звернув уваги. А Махно сказав:
— Нічого іншого, як підлості, від Леніна та його соратників я й не чекав ніколи. Але й це нами передбачено. — Нестор перевів погляд на начальника штабу. Білаш доповів коротко:
— У Крим я послав воєнну розвідку. Її завдання — знайти через Сиваш, через болота й озера, колишній чумацький шлях.
Тут втрутився Махно:
— Доповни, Галю.
Кузьменко:
— Читаючи історію козаччини й чумакування наших селян, я звернула увагу, що вони їздили у Крим однією й тією ж дорогою. Називалася вона то "битий шлях”, то "чумацький". Через Сиваш ця дорога була вистелена камінням. Зараз її немає. Вона потонула. Але знайти її місцерозташування можна, скажімо, з допомогою старожилів. І цю дорогу можна використати для того, щоб зайти Врангелю в тил.
На цих словах підвівся Білаш, підійшов до карти, що висіла на стіні.
— Ця дорога, — сказав він, — за першими повідомленнями наших розвідників, пролягала ось тут, — Віктор провів олівцем по карті, де був зображений півострів, і знову сів на місце.
Махно повеселішав, він уперше почув від начальника штабу, що вже є попередні втішні відомості про давно затонулий чумацький шлях, на який "батько" покладав великі надії. І Нестор заговорив упевненіше й бадьоріше:
— Ми перейдемо цей проклятий Сиваш з найменшими для нас втратами і наперекір більшовикам визволимо Сімферополь від білої гвардії раніше, ніж ті розраховують.
Нестор замовк, частіше зашкандибав по кабінету. Невдовзі він продовжив свою думку:
— Гірше, звичайно, буде, коли більшовики після цього, ввійшовши у Крим по наших трупах і на спинах наших живих повстанців, замкнуть нас, як щойно висловився Льова:
ЗАДОВ. "Батьку", я раджу послати у Крим щонайменшу кількість наших повстанців.
Махно знову перевів свій погляд на Білаша. Той:
— Я запланував відправити на Кримську кампанію лише 3500 бійців. Але це буде цвіт повстанців. Усі бійці — найдисциплінованіші, найвідчайдушніші. Отже ані пиячити, ані непристойно поводитися, як на це сподіваються більшовики, не будуть. Командиром Кримської групи повстанців призначив Каретника. Кіннотою і піхотно-кулеметним загоном на тачанках керуватимуть Марченко і Кожін.
МАХНО. У Бога я не вірю. Але коли він є насправді, то він нам допоможе, бо справа наша — праведна і свята. Петре Андрійовичу, — звернувся він до Аршинова, — напиши щось у цьому дусі в наших газетах, а ти, Негребецький, склади патріотичного вірша і передай його Аршинову до газети, випустіть листівки "Вперед, на білого барона!" і щось про звільнення останньої п'яді української землі від буржуїв.
— Буде зроблено, Несторе Івановичу, — відповів Аршинов.
— Той добре. Ну, йдіть... Ідіть усі, а я тут ще попрацюю сам.
З цього дня Махнові не сиділося вдома. Він рано-вранці шкандибав у штаб, заходив до Білаша, котрий, здається, ніколи не спав, запитливо дивився на нього і, коли той хитав головою, мовляв, з Криму від Каретника ніяких вістей немає, продовжував кульгати вглиб коридору. Потім заходив у свій кабінет і нервово ходив туди-сюди годинами. За всю революцію "батько" ще ніколи так не вболівав за своє військо, як оце зараз, коли послав його на Врангеля. Вже не раз — не два картав себе за те, що не подався у Крим з Каретником. І подався б, якби не командири, котрі в один голос заперечили:
— Куди тобі, "батьку", з такою раною? Можна сказати без ноги залишився. Ти вже сиди у Гуляйполі і чекай нас із перемогою.
"Їм легко сказати: "Чекай". Душа вже зотліла від такого довгого чекання. "Батькове" серце віщувало щось неладне...
Нарешті з польового штабу Кримської групи повстанців 15 листопада 1920 року надійшла бадьора й заспокійлива телеграма, що Каретник успішно подолав Сиваш знайденим чумацьким шляхом і пішов на штурм Сімферополя. Наступного дня — чергова телеграма: "Махновцями звільнений Сімферополь. Заганяємо Врангеля у море". Нестор тут же послав телеграму-відповідь: "Молодці! Вітаю з перемогою! Чекаю у Гуляйполі". А "батьків" ад'ютант Григорій Василевський, котрий у цей час був у кабінеті Махна, вигукнув: