— Кінець нашій угоді з червоними. Ручаюся чим завгодно, що через тиждень більшовики почнуть нас громити.
— Накинуть шовковий шнурок, ой, накинуть! — додав присутній тут Сашко Нетреба.
— Тіпун вам на язики! — сердито відповів Махно. Втім же, викликав до себе Зіньковського й наказав йому посилити контрреволюційну роботу в штабі армії Фрунзе, де у Льови була своя агентура, а "пророку" Василевському, як одному з керівників "Чорної сотні", порадив не крутитися біля "батька" ("Без ад'ютанта я обійдуся", — сказав Махно), а всебічно зайнятися підготовкою цього особливого загону до бойових дій у екстремальних умовах.
Через кілька днів молодчики Задова затримали у Гуляйполі і в Пологах дев'ять агентів-червоноармійців, які зізналися, що одержали завдання стежити за місцеперебуванням Махна і членів центрального штабу.
— Для чого? Яка мета? — поцікавився в них Махно.
— Числа 25 і не пізніше 26 листопада буде вчинений напад Червоної армії на Гуляйполе, щоб тебе, "батьку", арештувати, — відповіли затримані.
— Брешете!
— Дай нам дожити до того дня — і побачиш сам, ще й подякуєш, що попередили.
Махно звернувся до свого контррозвідника:
— Задов, не розстрілюй їх до 27 числа. Якщо більшовики нападуть — даруй їм життя, а ні — до стінки.
Дивний був "батько", ніхто ніколи не міг передбачити, якого він викине коника: за що уб'є, а за що помилує.
Затримані агенти-червоноармійці просили всіх дияволів, аби ті підштовхнули Фрунзе на чергову авантюру — напасти на Гуляйполе до 27 листопада.
А для Махна проходив у спокої день, другий, третій. Навіть з Харкова, від уряду Української соціалістичної радянської республіки, надійшла телеграма, що більшовики й далі бажають мирної співпраці і союзу з Махном.
А "злий пророк" Гриша Василевський знову каркнув:
— Ой не вір їм, "батьку"! Це ж — вовки та ще й голодні.
Цього разу Нестор нічого не відповів Василевському, бо і в самого було надто не спокійно на душі. Завтра вже 26 листопада... Агенти-червоноармійці якраз цей день назвали кінцевою датою нападу більшовиків на Гуляйполе... Махно зайшов у кабінет Галини Кузьменко, порадив їй виїхати зі своїми жінками з Гуляйполя вже сьогодні. Про всяк випадок... Бо рубка може бути смертельною. Галина, як передбачав Нестор, категорично відмовилася його залишати.
— Якщо загинемо, то в бою і тільки разом, — відповіла вона.
Нестор пригорнув Галину до себе, гаряче поцілував її в губи і вийшов.
А рано-вранці 26 листопада на Гуляйполе, мов саранча, полізли звідусіль війська Червоної армії. В Махна під руками була лише його "Чорна сотня" з 200 чоловік та штаб з невеликим обозом, якого "батько” завжди чомусь і, мабуть, не без підстав називав "обузою". Всі інші війська повстанців були на фронті — на Дону і навіть на Кубані.
На Гуляйполе напав повнокровний більшовицький полк. Рубка, дійсно, як і передбачав "батько", була між ворогуючими силами жорстокою і смертельною. У цьому бою Махно втратив дванадцять своїх відданих хлопців, але неушкодженим вивіз із Гуляйполя весь штаб. Далеко від своєї столиці не відійшов — кілометрів п'ятнадцять, не більше, і кинув заклик на села й хутори: "Жити вільно чи вмерти у боротьбі!" І за кілька днів його "Чорна сотня" перетворилася в могутній загін повстанців, у якому налічувалося більше однієї тисячі кавалеристів і півтори тисячі піхоти, звісно, на тачанках з кулеметами. Це вже, о-го-го, яка сила! Нею можна знести з лиця землі цілу червонопрапорну дивізію. І Махно невдовзі таку дивізію змів — це була 42 дивізія, яка хазяйнувала в Гуляйполі і яка вже встигла на весь світ розсурмити, що Махно повністю розгромлений, його славнозвісна "Чорна сотня" знищена, а сам "батько", певно, втопився при переправі через річку Вовчу, бо перепливав її, уже будучи без ноги і без руки. Ага! Загинув?! Ви ще не раз і не двічі ховатимете його — та жодного разу не побачите "батька" в домовині.
Напав Махно на Гуляйполе, як завжди, зненацька і вночі. Хоч наказав нікого з червоних у полон не брати, бо з ними багато мороки, проте усіх їх перестріляти не вистачило патронів. Тож 6000 червоних солдатів довелося все-таки полонити. З них 2000 чоловік негайно перейшли на сторону Махна, а всім іншим "батько" наказав негайно "змотувати вудочки" і розбігатися увсебіч — до своїх жінок і дітей. Розбіглися блискавично, — добре, що села й хутори полонених були поряд: у кого — в Пологах, а в кого — в Мелітополі чи Олександрівську.