— Та ми до Нестора!
— Чув, що не до мене... А Нестор зараз наміряє по карті селянам землю...
Прибулі ще дужче загули і навперебій загелкотали, мов гуси:
— Ой спасибі йому!
— Наш заступник і оборонець...
— Невже земельку будемо мати?
— Слава Богу і йому!..
На ґанку з'явився Махно:
— Хто там до мене і в якій справі?
— Несторе, ми делеговані жителями Дібрівки, Темирівки, Успенівки та інших сіл, щоб у тебе запитати: "Кого нам підтримувати і від кого захищатися?"
— Кого підтримувати? — перепитав отаман. — Вся влада у волості віднині перейшла до комітету захисту революції. Йому і лише йому ви маєте підкорятися і виконувати його вказівки. На будь-які розпорядження й укази буржуазно-поміщицького Тимчасового уряду та Української Центральної Ради плюйте з високої гори. Бо вони — два панських чоботи — пара: захищають буржуїв і поміщиків, цих одвічних ворогів бідного селянства. Відбирайте у своїх поміщиків і церков землі, маєтки і створюйте на їх основі селянсько-бідняцькі вільні комуни. Поміщиків і попів, які не підкоряються вимогам революційного селянства, розстрілюйте з їхніми виводками на місці.
— Дякуємо, Несторе!.. Так і передамо...Так і будемо діяти...А ти вже йди до свого штабу і діли ту земельку, діли її ріднесеньку. Бо комуна — добре, а своє — ближче до тіла.
Махно різко повернувся назад, у будинок. Останні слова якогось новоявленого хазяйчика йому, факт, не сподобалися. Бо його плани щодо землі зовсім інші: кожному дати по десятині-дві біля його обійстя, а всі інші угіддя об'єднати в невеличкі комуни, де працюватимуть вільні від експлуатації трударі. Почуваючи себе господарями своїх здобутків у комуні і не маючи над головою ні поміщика, ні державної влади, селяни дуже скоро заживуть заможно й радісно. "Такі плани і так буде!" — підсумував свої думки отаман і знову приступив до вивчення карти. Задзвонив телефон. Негребецький узяв слухавку.
— Алло, алло! Центральний штаб слухає... Нестора Івановича? Даю... — До Махна: — Несторе Івановичу, тебе Щусь.[12]
Федір Щусь — відірвиголова села Дібрівки, отаман невеличкого, але боєздатного загону. З Нестором вони зійшлися прямо-таки з перших годин знайомства і полюбили один одного, як брат брата. Обоє були завзяті у битвах з вартою поміщиків, не передбачувані у своїх вчинках, наполегливі в досяганні мети, уміли гуртувати навколо себе хлопців. Одна була перевага Нестора перед Федором — диявольське холоднокровне уміння Махна виходити переможцем з будь-якого безвихідного і програшного становища. Якраз ця риса характеру і стала головним аргументом, коли у розрізнених малих загонів Гуляйпільщини стало на порядок денний найважливіше питання: "Кому довірити керівництво об'єднаних партизанських сил: Нестору чи Федору?" Усі, в тому числі і Федір, проголосували за Махна. Правда, це ще було попереднє, не офіційне об'єднання. Все ще кожне село мало свого отамана, який діяв проти куркулів, поміщиків та німецьких колоністів так, як йому заманеться. А Щусь, на відміну від інших, всеціло підкорявся Махну.
Зараз Нестор взяв слухавку.
— Так, Федю, спокійніше...Тебе оточують товстопузі і їхні прихвосні? Ну й що? Цих кровопивців злякався? Найшов мені вояків!.. Та вони такі вояки, як з лайна кулі. І не ми у них на прицілі, а вони у нас на револьверній мушці... А в зуби не хочуть? Слухай мене... Прикинься, що від них тікаєш... Ні, мать твою так, будеш драпати, коли наказую!.. Тільки не в Дібрівський ліс, бо в тому районі з німецькими колоністами розмовляє Калашник[13]. Ти галопуй у напрямку Гуляйполя. Замани їх поглибше сюди. А я вже звідси... Ти зрозумів? Не вони тебе оточать, а ми їх затиснемо у бочку Діогена і, як гнид, придушимо. До зустрічі, Федю... — Нестор поклав слухавку і звернувся до Негребацького: — Ваню, негайно викличи Калашника.
Сашко Нетреба й тут знайшов собі роботу:
— Та крути хвацько! — пристав він до Негребацького. — Це тобі не віршики писати, а з німцями воювати.
— Алло, алло! — кричав Іван у слухавку. — Калашник? Буде з тобою говорити Нестор Іванович. Передаю...
Махно знав, що його ще один вірний товариш і бойовий командир загону Саша Калашник зараз колошкає німецьких колоністів, а тому у першу чергу запитав його якраз про цю не вельми почесну, але, як на думку Нестора, необхідну операцію. Бо всі колоністи — не лише великі землевласники, а отже, вороги махновських комун, а ще й були активними організаторами боротьби з махновщиною і революцією взагалі. Власне, це за їхньою ініціативою в усьому повіті поміщики наче подуріли — стали дибки проти Несторових комун і на противагу махновським повстанським загонам почали створювати свої варти самооборони, які, будучи значно краще, ніж повстале селянство, озброєними, дають належну відсіч анархістам. Але в них не було такого організатора і полководця, яким у повстанців був Махно.
12
Щусь Федір (Феодосій) — (1893—1921 рр.) — нар. в с. Велика Михайлівна (Дібрівка) Олександрівського повіту Катеринославської губернії (за старим адмін.-територ. поділом) в бідній селянській сім'ї, на царській службі — матрос, активний учасник повстанського руху півдня України, в армії Махна займав керівні посади: начальник кавалерії, командир кавбригади, начальник штабу Армії. Убитий у червні 1921 року під смт Недригайлів того ж району Сумської області (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ. "Проза" — 1993. — С. 582).
13
Калашник (Калашников) Олександр — нар. в робітничій сім'ї м. Баку, жив у Гуляйполі, активний учасник повстанського руху півдня України, в армії Махна займав керівні посади: командир 1-го корпусу, член оперативного відділу Ради революційних повстанців (махновців). Загинув наприкінці червня 1920 року під залізничною станцією Барвінкове. (А.В. Белаш, В.Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ. "Проза” — 1993. — С. 581).