Може так станеться, що й на його життєвій вулиці буде свято. Просити про це Бога? Але ж його немає! Не вірить Нестор, що десь є Бог. Бо якби він був, на Землі панували б рівність, братерство і справедливість. Якби він існував — не було б поміщиків, куркулів, фабрикантів-заводчиків, наглядачів, урядників... — Цих лютих Несторових ворогів. Він усім своїм єством ненавидить їх ще, здається, з пуп'янка, як тільки з'явився на світ несправедливості і зла. І коли навчився щось лепетати, то перші слова, які Вирвалися з його душі, на думку Нестора, були не "мама" чи "та-то", а — "Смерть багатим!" Бо через них, багатіїв, нестерпно важко жилося його великій родині, через них рано помер його батько, а діти, як говорив такий же бідолаха — поет Тарас Шевченко, "розлізлися межи людьми, мов мишенята".
Нинішня весна розтривожила до найвищої мітки неспокійну молоду кров Нестора, і він рвався до помсти. У Махна зараз було двоє широкомасштабних ворогів — це більшовицько-есерівський блок, що в жовтні 1917 року вчинив у Петрограді переворот і на терені Російської імперії, в тому числі й на Україні, почав насильницьким шляхом будувати свій державний капіталізм, а називає його чомусь соціалізмом; і другий ворог — Центральна Рада України, яка хоче правдами й неправдами відновити владу поміщиків — цих найлютіших ворогів селянства.
Отже, одному боротися проти двох одночасно, вірніше, одному — на два діаметрально протилежні фронти, безглуздо, особливо з такою "армією", як у Махна. Хіба то армія? Збіговисько бідного селянства, яке прагне у когось щось відняти і поділити між собою... У ліпшому випадку цей гурт войовниче настроєних бідаків можна віднести до партизанських загонів, які зовсім не навчені вести переможну війну на степових просторах. Нестор вже переглянув чимало літератури про партизанський рух багатьох періодів історії України й Росії — цілковите розчарування. Усі партизанські рухи народжувалися у лісній місцевості і трималися лісів, причому густих, непрохідних і безмежних. А тут, на півдні України, зовсім інший ландшафт — рівнина, хоч яйце покоти — не зупинеться, і лише деінде переліски. В них не сховаєшся. Хіба що Дібрівський ліс. Але то лише одна назва — ліс. За бажанням його можна прочесати за один день уздовж і впоперек. Не годиться він для схованки класичних партизанських загонів. Що ж робити? Шлях до вирішення нагальної проблеми підказала ще в 1917 році Галина Кузьменко — розумна вона жінка: багато читала, багато чула розповідей від старожилів та й уміє непогано аналізувати. На жаль, з Гуляйполя вона якось раптово зникла: чи то поїхала на свою Єлизаветградчину, чи до Києва... Ото якось вона кинула репліку, що здорово тут, у степах, воювали козаки з татарами. І вигравали українці лише тому, що навчилися нападати на ворога несподівано, як грім серед ясного дня, і таким же чином, раптово, зникали у безкраїх степових просторах.
Цю ж тактику часто застосовували й татари. "Стій! — подумав Нестор. — Чи не тут собака зарита?.. В несподіваних набігах і раптовому зникненні? Як вітер налетів і як дим розвіявся..."
Всі ці думки і плани потрібно було перевірити на практиці. На жаль, часу на перевірку уже не було — по всій Україні густо снували німці та гетьманці. Таким чином, зараз у першу чергу битися з ними? Тоді, виходить, потрібно стати на бік більшовиків, стати їхнім тимчасовим союзником? Це ж так легко! Адже значну частину селян і робітників Олександрівського повіту, до якого входило й Гуляйпілля, підкуповували більшовицько-есерівські гасла: "Земля — селянам, фабрики і заводи — робітникам!" Дивні й затуркані люди! Як вони не можуть зрозуміти, врешті-решт, як вони не бачать (наче їм засліпило!), що більшовики кругом створюють свої так названі "ревкоми", а насправді — це політичні комісаріати, які кожного, хто думає не так, як Ленін, ставлять до стіни — розстрілюють.
Словом, більшовицько-есерівський зговір поборов одне зло — царизм, а натомість на той же трон видерся Ульянов і разом зі своїми прибічниками почав коїти інше зло, можливо, навіть ще жорстокіше за попереднє. Але доки громада не переконається сама в цьому, найсуттєвішому, виступити проти більшовиків відкрито Махно не наважувався. А тому потрібно йти на тимчасову злуку з ними. Тимчасову!.. Щоб одержати від них зброю, щоб укріпити свої повстанські загони на полях битв... Таким чином, зараз — з більшовиками й есерами на гетьмана Скоропадського та його німецьких хазяїв!