З такими думками Махно покидав окуповану Україну наприкінці травня 1918 року. У червні через Астрахань і Саратов він потрапив до Москви.
...Потойбічний світ. Кінозал. Ленін серед багатьох глядачів.
ЛЕНІН(схопився з місця, затупав ногами). Стоп! Стоп! Далі ми, більшовики, дивитися не хочемо. З нас досить... Хіба вам, пане Грушевський, ще не зрозуміло, хто такий Махно насправді? Ви ж достатньо надивилися його грішних справ і чули його оголені думки. Він — проти більшовиків і проти вашої хваленої Центральної Ради й гетьмана Скоропадського. Різниця лише та, що проти вас Махно виступав відкрито, а проти нас — як іудушка Троцький.
ГРУШЕВСЬКИЙ(заперечив). І все-таки я наполягаю на продовженні перегляду його думок і вчинків, у тому числі й тих, що пов'язані з його перебуванням у Москві в червні 1918 року.
ЛЕНІН. А я категорично проти.
ГРУШЕВСЬКИЙ. Ваше "проти", пане Ульянов, мене не переконало.
ЛЕНІН. Тоді це питання я винесу на політбюро партії.
ГРУШЕВСЬКИЙ. Рішення вашого політбюро для мене не варте й ламаного гроша. Воно відбиватиме інтереси більшовицької Росії, а не демократичної України.
ЛЕНІН. А коли я запрошу на політбюро українців Затонського, Овсієнка, Щербицького, Шелеста і навіть Івашка?
ГРУШЕВСЬКИЙ. Вони, пане Ульянов, не правомочні вирішувати долю українців тут, у Новому Світі, бо самі є великими грішниками і разом з вами перебувають у пеклі...
Ще довго між Леніним і Грушевським точилася суперечка, аж доки за пропозицією все того ж Ульянова не дійшли згоди зібрати розширене засідання пекельних більшовиків і райських українців, на якому вирішити спірне питання. На цьому й розійшлися. Ленін, аби перехитрити Україну, пішов до "надхненника й організатора всіх більшовицьких перемог" Диявола — хотів заручитися його надійною підтримкою.
Настрій у господаря Пекла на той час був щонайліпший і, певно, він думав про свого підопічного Ульянова, бо співав про нього пісеньку під гітару:
Увійшов Ленін.
ДИЯВОЛ(до нього). A-а, товариш (Диявол слово "товариш" вимовив з притиском і підкреслено протяжно, з відвертим глузуванням над прибулим) Володимир Ульянов, він же Ілліч, він же Ленін, він же Іванов, він же... Слухай, пане Ульянов, де ти стільки нахапався прізвиськ? Таке враження, що з тюрми не вилазив, а насправді не сидів жодного дня... Все хаміль-хаміль — і за кордон, з Азії і до буржуїв у Європу, під їхнє надійне крило.
ЛЕНІН. Я в Шушенському був.
ДИЯВОЛ. Знаю, що був... Як на курорті. Там лише те й робив, що зайців бив веслами, наче навіжений. Тепер поїдаєш їхні душі. Вистачить тобі цієї їжі ще надовго.
ЛЕНІН(при згадці про зайців затрусився) Бр-рр!
ДИЯВОЛ. І не тремти, бо сьогодні ще порцію добавлю. Вже заробив...
ЛЕНІН. За що така немилість, мій Світоче?
ДИЯВОЛ. А за твою більшовицьку впертість. Наказував же: не збирай більше ніяких політбюро, комінтернів, пленумів, засідань... Знову призначив якусь зустріч з грушевцями?! Ще й почнуться розбірки з мордобиттям! Ви ж, комуністи, без терору й дня не проживете.
ЛЕНІН. Звідки тобі, Світоче, вже відомо про заплановану мною зустріч? Я не встиг прийти до тебе, як вже хтось зателефонував з "мобілки"?
ДИЯВОЛ. Не без добрих людей і в Пеклі.
ЛЕНІН. Хто ж доніс?.. Сталін?.. Ну, він був агентом царської охранки... Знаю... Агентам завжди, навіть перед смертю, хочеться когось вигідно продати, на когось донести.
Диявол усміхнено спостерігав за Ульяновим, не кажучи ані "за", ані "проти" його припущень. А вождь пролетаріату продовжував висловлювати свої догадки:
ЛЕНІН. Може Дзержинський? Він звик вербувати інших, підсилати до когось всяких підлотників, плести інтриги... Скажімо, навколо того ж Махна.
З лиця Диявола зникла усмішка, він посуворішав.
ДИЯВОЛ. Ну, ти вже Ульянов — Ілліч — Ленін — Іванов зовсім несправедливий... Треба бути все-таки порядним хоч тут. Адже Махно був обсаджений більшовицькою агентурою, як квочка яйцями, з твоєї і лише з твоєї ласки...І ще за наполяганням твого кровного дружка Лейби Бронштейна — Троцького.