— Наскільки мені відомо, — відповів Нестор, — ці гасла не більшовиків, а ваших попутників по революційному перевороту — есерів. Та людям від революції потрібні не гасла, а вагомі, без обману, справи.
Ленін вийшов з-за столу, його обличчя суворе й зосереджене:
— Що ви, шановний товаришу, хочете сказати?
У Свердлова, котрий сидів навпроти Нестора й досі лише привітно усміхався, цієї миті закам'яніло і зблідло обличчя. Він, мабуть, відчував щось неладне в організованій ним зустрічі, особливо його непокоїла агресивність гостя. Голова ВЦВК лише зараз відчув, що від цієї зустрічі добра не буде: адже Ленін і Махно — наче брати-близнюки за характером, за своїм внутрішнім складом розуму, але такі різні за ідейним баченням розвитку світу, що між ними ніякого взаєморозуміння бути не може, між ними може статися лише непримиренна війна.
Махно відповів Леніну:
— Більшовики скрізь сурмлять: "Народ! Ради! Соціалізм!" А насправді ви почали будувати державницький капіталізм, де вершить усі справи одноосібно більшовицька партія. Чи не так? А може ви цього не помічаєте у Кремлі, так я вам кажу те, що є... — Махно на хвильку замовк і невдовзі додав: — А втім, особисто ви, товаришу Ленін, дієте без всякого контролю з боку ваших Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів і навіть без контролю з боку вашої ж партії. Та й у вас не створений і не розроблений такий контроль...
На цих словах Ленін нервово почав ходити туди-сюди кабінетом, то заклавши за спину руки, то схрестивши їх на впалому животі. А Махно продовжував говорити:
— І я не вірю, щоб більшовики віддали селянам землю, а заводи й фабрики — робітникам. Інакше тоді взагалі перестала б існувати ваша більшовицька держава, фундаментом якої, наскільки вже можна зрозуміти, тепер є зосередження всієї повноти влади в одних руках, в одній партії. А звідси: ваш державницько-більшовицький капіталізм зі своїх рук не випустить ні фабрик, ні заводів, ні землі, ні народу. Ви можете принести для людства тільки лихо.
— А ви, анархісти, лише добро? — перебив Ленін запального, як він подумав, "южанина" і, зупинившись впритул біля нього, пожирав його очима. Нестор повернув голову трохи праворуч і їхні погляди зійшлися у німому двобої. Очі гуляйпільця випромінювали, певно, якусь сатанинську силу, бо господар кабінету нараз відсахнувся од Махна і відверто сердито запитав:
— Звідки ви усе це взяли, батенька?
— Я читаю й аналізую не лише Кропоткіна, Бакуніна, а й справді мудрого Ульянова-Леніна і бачу, що ваша теорія розходиться з практикою, — цього разу Махно відповів спокійно і, здається, сказав дещо приємне для Ілліча (мабуть те, що назвав його мудрим), бо той розцвів в усмішці. Та Нестор, як непередбачуваний скорпіон, тут же боляче вкусив вождя:
— Ваші дії можуть викликати в народу не лише невдоволення, а й військовий опір.
— Ви хочете сказати, що битиметеся й проти нас?
— Я ваш союзник доти, доки не будете шкодити селянству вільно хазяйнувати на своїй землі.
— Це вже непогано, вірніше, не зовсім погано, — сказав Ленін. Хоча ви у поняття "не шкодити селянству вільно хазяйнувати на своїй землі" вкладаєте дещо інший зміст, ніж ми — більшовики. Ви відмітаєте усяку державу...
Ленін хотів ще продовжити свою думку про анархізм, але його перебив Махно:
— Я, пане Ленін, анархіст-комуніст. Моя партія за широке самоврядування на місцях. Держава, як держава насилля, має вмерти під ударами революційних трудящих, але не відразу, а поступово, в міру зміцнення місцевих органів самоврядування. Я зрозуміло роз'яснюю?
Ленін глузливо розсміявся. Він побачив перед собою примітивного анархіста, якого міг теоретично роздушити, як дощового черв'яка. І це він спробував зробити негайно:
— Таким чином, ви за цілковиту вакханалію суспільства вже на самому початку революції, яка сама собою несе елементи цієї вакханалії. Причому, за вакханалію зі своїм революційним початком, але без чіткого бачення її завершення.
Та Махно виявився не таким уже й примітивним, як подумав про нього Ленін. Нестор авторитетно парирував:
— Жовтневий переворот у Росії в 1917 році — це не революція, а лише переворот, здійснений верхівкою кількох партій, а не народом. Тому й вам, пане Ульянов, важко мене зрозуміти. Революція — це та форма боротьби, яка розпочата і ведеться знизу, народними масами. І ця революція вже на своєму початку повинна створити такі органи самоврядування, які служили б селянам і робітникам, а не тим, хто скористався революційним духом народу. Якщо ви називаєте такі органи самоврядування зародком держави, то що ж... Хай буде по-вашому. Але ще раз підкреслюю: більшовицька держава має бути для трудящих, а не трудящі для держави. Словом, ви ставите на найвищий щабель державу, якій має підкорятися народ. Ми ж, анархісти-комуністи, перший голос віддаємо народу в особі його органів самоврядування.