Ленін замислився і знову щось занотував на аркуші паперу. А Свердлов подумав: "Ну що, Володимире Іллічу, маєш облизня? У твоєму розумінні держава щось на зразок святої корови, а трудящі, які, по суті, створили цю державу для себе, є її підданими, а то й заручниками... У Махна значно привабливіше. Погодься з цим!" Та Свердлов лише так думав, але своїх думок не висловлював, тримав їх при собі, аби Ульянов з властивою йому категоричністю не обізвав його анархістом, демагогом, проституткою, іудушкою врешті-решт. Чути про себе такі епітети Яків Михайлович не хотів, принаймні, зараз.
Ось Ленін закінчив писати і знову взявся за гостя:
— Цікаво ви розмірковуєте, навіть архіцікаво. Якщо схилитися на ваш бік, то як тоді розуміти захист вітчизни, патріотизм? Як ці поняття будуть поєднуватися з вашою хуторянською, а вірніше, аморфною державою?
Махно пояснив:
— Якщо селяни і робітники будуть вільними і багатими, то вони за таку батьківщину не пошкодують і життя.
Ленін знову щось швидко занотував на аркуші паперу.
— Архіцікаво, — сказав він. — І ви, я зрозумів з повідомлення товариша Свердлова, вже дещо подібне застосували у себе. Ви вже будуєте нове комуністичне суспільство на анархістський ладу. — Ленін замовк, бо забув назву містечка, з якого прибув гість, а тому благально глянув на Якова, мовляв, допоможи.
— У Гуляйполі, — підказав голова ВЦВК і приємно усміхнувся, у нього знову виникла крамольна думка: "Тепер уважно слухай, Володю... І нехай не задушить тебе гординя, а віддай кесареве — кесарю... Ти часто повторюєш, що всі повинні вчитися, вчитися і вчитися... Ось і вчися у звичайного українського селянина, як створювати нову демократичну державу, а не державу держимордів..."
...Потойбічний світ. Ленін на цьому місці перегляду свого життя, наче блекоти об'ївся, накинувся на інтелігентного єврея Свердлова, котрий сидів поряд:
ЛЕНІН. Так ось ти який підлотник, Якове Михайловичу... Аж тепер викрив я тебе! Проститутка ти, ось хто! І в тисячу разів паскудніший, ніж Льова Троцький. Нарешті, тебе спіймано... Дійсно, ти — анархіст нижчої проби. І добре люди зробили, що тебе відлупцювали на якомусь там мітингу в Україні... Бачиш, який ти! Думав одне, а мені говорив зовсім протилежне. Гадав, що так і проживеш не розвінчаний? Ні ж бо, дудки! У нашого Диявола все занотовано...
Яків Свердлов у Пеклі тільки те й робив, що вимощував Дороги "добрими намірами"... Чи ж не спокутування гріхів! Йому заздрили всі грішники, особливо більшовики й вірні самі собі комуністи-ленінці. "І чому б це така Божа милість нашому Яші?" — не раз хотів дізнатися Ілліч, а відповіді не знаходив. "Ось воно що! — зараз здогадався Ульянов. — Ця "божа овечка" думала не так, як більшовики-антихристи. Він мріяв про якусь демократичну республіку! Ви тільки гляньте на нього — і зараз сидить, як Ісус з хреста знятий". А вголос Ленін продовжував паплюжити всякими недоброзичливими словами колишнього свого дружка, аж доки присутні не зашикали на вождя пролетаріату. Ленін заспокоївся, і перебування Махна у Кремлі знову з'явилося на всесвітньому екрані.
...Махно відповів на поставлене Іллічем запитання про створення органів місцевого самоврядування:
— У Гуляйполі ми організували вільні Ради самоврядування, які на відібраних у поміщиків землях створили сільськогосподарські комуни з добровільців — селян та робітників. Гасло "Земля — селянам" ми вирішили саме так.
— Комуни суто добровільні? — уточнив Ленін.
— Так. Будь-які колективні господарства, створені насильницьким шляхом, можуть існувати лише на багнетах. Бо така природа людини — чинити опір усякому насильству.
Ленін знову взяв олівець, щось занотував.
— А що ви зробили з тими селянами, котрі не вступили у ваші добровільні комуни? — поцікавився Ульянов.
— Не розстріляли, не повісили і не обмежуємо їх ні в яких громадянських правах. Вони одноосібно ведуть своє господарство на землі, виділеній їм Радою депутатів.