— У вас є Рада депутатів і Рада самоврядування?
— Ні, у нас Рада депутатів. Та її в народі часто називають Радою самоврядування, підкреслюючи основні функції обраних депутатів. А члени Ради депутатів обираються на сходах громадян відкритим голосуванням.
— Зрозуміло. А чи є вже якісь результати вашої праці в комунах?
— У цих господарствах висока продуктивність праці, дисципліна, комунари припинили пиячити.
Ленін перевів свій погляд на Свердлова:
— Чуєш, Якове Михайловичу, в комунах не так уже й погано, як ти думав. І люди не розбігаються, не розкрадають майно і працюють, як слід. Це вже не гола теорія про комунізм, а практика життя на користь комунізму.
Ленін звернувся до Махна:
— І що ж тепер з вашими комунами?
— Нашу мирну працю перервали зовнішні й внутрішні вороги.
— Вас розбили?
— У нас немає зброї, щоб протистояти німцям і гетьманцям. Але ми не розбиті. Кулемети й іншу зброю, яка у нас була, ми сховали в надійних місцях. А повстанці й комунари розійшлися по своїх домівках — до якогось часу, щоб негайно зібратися, коли подам сигнал.
— Ви хочете, щоб Росія вам допомогла?
— Так... Але не військами, не фізичним втручанням у наші українські справи, а лише зброєю, яку ми у вас візьмемо не задарма, а за гроші чи за хліб.
Леніну така допомога Україні не підходила. Він уже давно шукав якусь нікчемну силу з цієї частини імперії, яка б офіційно попросила в Росії військової допомоги і це стало б причиною чергового втручання більшовицького уряду Москви у справи Києва, але тепер на цілком законній основі.
— А ваша Центральна Рада і гетьман запросили на допомогу німців. То чому ви так категорично відмітаєте російсько-більшовицькі війська на Україні? — Ленін усе ще прагнув загітувати Махна на свій бік. Та гуляйполець стояв на своєму, наче гранітна скеля:
— Десь я читав, що мудрий Ленін мріє про всесвітню Радянську республіку.
— Так, це моя голуба мрія, — зізнався вождь пролетаріату.
— А ми в себе на Україні мріємо про іншу республіку.
— Яку?
— Без більшовиків... Без ваших червоних комісарів... А від зброї не відмовилися б. Та ще раз підкреслюю — за плату... Щоб не бути в боргу.
Ленін посуворішав, перестав ходити по кабінету, сів за стіл.
— Ми забезпечимо вас зброєю тоді, — сказав він, — коли разом з нами битимете спільного ворога. А він у нас на сьогодні є — це буржуазна Центральна Рада, німці, біла гвардія... Яке у вас, товаришу Махно, ще прохання?
— Я хотів би, щоб ви допомогли мені перебратися через лінію фронтів на Україну, вірніше в Гуляйполе, в якому зараз хазяйнують німці й гетьманці. Я налаштований битися з ними рішуче і до перемоги.
Ленін зняв телефонну слухавку:
— Затонський! До тебе зараз прийде земляк з Гуляйполя... Махно Нестор Іванович... Зроби йому документи на вчителя й офіцера царської армії. Так... О, він дуже грамотний... А ти не сумнівайся. Я вже переконався... Аякже... Квартира у нього в Москві тимчасова. Йому надав її Яків Михайлович... Так-так... І простеж, щоб благополучно доїхав до свого Гуляйполя. — Ленін поклав слухавку і звернувся до Свердлова: — Якове Михайловичу, проведи нашого гостя до Затонського.
Тільки-но вождь залишився сам, як негайно зателефонував Дзержинському: — Феліксе Едмундовичу, у мене щойно був цікавий для твоєї "вечека" суб'єкт... анархіст-комуніст Нестор Махно з Гуляйполя. Де воно? На "югі Росії"... Якщо цей Махно не перейде на наш бік, то стане для нас у недалекому майбутньому ворогом номер один. Займися ним негайно! Він — у Затонського. Обклади його агентурою, як вовка червоними прапорцями.
Ленін поклав слухавку.
Глава п'ята
На майдані коло церкви
(П. Тичина)
...Потойбічний Світ. Зображення кабінету Леніна в Кремлі. За "ленінським” столом сидить Диявол, грає на гітарі і співає частівки "Яблучко":
Вбігає Ленін. Він сердитий і розгублений.