— Ой! Він взагалі — і сміх і гріх... Без сліз не розкажеш.
— І все-таки... Чому його, до речі, сьогодні немає тут?
— Хіба йому до наших зборів? — відповів Бухарін. — Ви ж усі чуєте, як він ночами кричить. Ото з нього чорти одну ніч знімають, мов з кабана, шкіру, а вже наступної ночі прибивають її до тіла цвяхами. Це він на сьогоднішньому оберті Всесвіту спокутує гріхи якраз за Україну: за те, що знущався над нею у 20-х роках 20-го століття і категорично відмітав її волю й незалежність від Росії.
— А дулі отакенної ці хохли не хочуть?! — вигукнув Ілліч Ще й скрутив з своїх худеньких немічних пальчиків примітивну дулю. — Чого захотіли? Незалежності від Росії... Ні, батенька, Цього вони не дочекаються від нас ніколи.
Хтось постукав у двері.
— Заходьте, — дозволив Ленін.
З'явився кремезний, у соболиній шубі чоловік з роскішною сивуватою бородою. То був перший Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Він ще з порога накинувся на зборище більшовиків:
— Чув, панове, як ви, навіть тут, у Пеклі, не каєтеся і не визнаєте України як вільної і незалежної від Росії держави.
Усі принишкло і, здається, насторожено дивилися на прибульця. Лише Ілліч хитрувато перехиляв велику, на худій шийці голову то вліво, то вправо, думаючи, що відповісти.
А Грушевський продовжив:
— Та нехай суддею буде для вас, більшовиків, Бог.
Ленін сполошився:
— Тільки не Бог! Ми, більшовики, безбожники. У нас суддя і пан інший — Диявол чи, як ви, українці, його називаєте, Люципер. Так що від свого безжального Господа нас звільніте, пане Грушевський.
— Я прийшов до вас не для з'ясування, хто вам суддя... Усім і без мене відомо, що для людей і людства суддя один — Усевишній, бо він є початком і кінцем життя нашого. Я завітав сюди тому, що хочу почути вашу думку про Махна. Справа в тому, що його душа й досі між Небом і Землею, ні в Пеклі, ні в Раю. Постійно над нею висить на павутині Дамоклів меч... Нещодавно Махно написав на нашу громаду листа... Тож ми хочемо про його складну долю нагадати Творцеві... Що з цього приводу скажете ви, більшовики? Адже з вашої милості Нестор Махно стільки нагрішив!.. Стільки залив за шкіру сала своєму українському народу!.. Тож нести хрест на Голгофу разом з ним мають і більшовики.
— Звинувачення категорично відмітаю!.. Категорично! — перебив Ленін гостя. — І не здумайте мені про щось подібне сказати Богу! Ми застосуємо для вас жорстокі санкції...
Ленін не договорив своєї думки, бо цієї миті несподівано для всіх присутніх увійшов Диявол і відразу ж, без всякого "добридень", накинувся на Ілліча:
— Що, Ульянов, знову взявся за своє давнє ремесло? Таємні партійні збіговиська? Маївки? Якусь терорестичну акцію задумали? Когось убити чи пограбувати на Землі, а може й зле вчинити тут? Знаю я вашу більшовицьку братію, як свої п'ять, чи пак, шість пальців... Мені тільки не вистачало в Пеклі ваших переворотів!.. За це тобі, Володимире Іллічу, дам на сніданок додатково аж трьох зайців. І не здумай скиглити! Сам у твою ненажерливу пельку запхну.
Ленін скривився, як середа на п'ятницю, і завив справжнім вовчим голосом. Та невдовзі замовк, щось подумав, побадьорішав і випалив одним подихом:
— Це він, мій Світоче, збиває нас з пантелику! — показує на Грушевського. — Він каламутить у наших казанах смолу. Його треба сюди, в Пекло, а нас — на його місце.
Диявол розсміявся:
— Молодець, Ульянов, — наче сам з собою говорить. — Видно зразу, що ти — моя суть і крихітка: усі біди й невдачі валиш на тих клятих буржуїв і гнилих інтелігентів... Але ж не забувай, що ти зараз у іншому світі, і тут панує Божа справедливість. Тож ніяк тобі від додаткових трьох зайців на сніданок не відкараскатися... І все-таки, чого зібралися? Тільки без обману.
— Цей хохол, мій Світоче, заступається за свого землячка Махна, — відповів Ленін, хитро примруживши ліве око. — А ми, комуністи, кажемо, що місце "батьки" поряд з нами... Може нас, Світоче, розсудиш, щось своє порадиш"? Це ж у твоїх інтересах, щоб ми оце зараз не сперечалися, не бунтували, а там, чого приховувати, ще й до війни може дійти між нами, росіянами та українцями. Уявляєш, у твоєму спокійному і тихому Пекельному царстві та враз війна міжнародного значення? Всесвітня війна! Як Господь на це подивиться? Гадаю, що по твоїй рогатій голівці не погладить.
Сатана на якусь хвильку замислився. "Цей мудрий Ленін і тут мудрий, — подумав про свого клієнта господар Пекла. — Може дійсно примирити їх?.. Чи ще більше розпалити між ними ворожнечу і потішитися самому над війною між двома братніми народами? Ох і весело буде мені! А чи похвалить за подібні мої вибрики Господь? Звісно, ні. То буде остання крапля у повній його чаші ненависті проти мене. Ні, з цією краплею ще зачекаю."