Турула хвацько освятили в річницю угорської революції 1956 року, тобто в день, що згуртовує абсолютно всіх угорців. От тільки поставлено турула без відповідніх юридичних дозволів. Таким чином, цей птах — символ угорських мук — на додаток ще й нелегальний. Грізна велич турула з ХІІ району не має (принаймні тоді не мала) санкцій від місцевих владних структур. Щоправда, ніхто собі не може уявити, щоб цей монумент коли-небудь знесли. У цій країні можна демонтовувати тільки пам’ятники диктаторам; несправжнім героям; справжнім героям, якщо вони недоречні; доречним героям, якщо вони неактуальні. У випадку турула захист від демонтажу гарантує міф. Він уже встиг запустити коріння занадто глибоко.
Винятковість пам’ятника в ХІІ районі полягає ще в іншому. Це один з небагатьох пам’ятників, що увічнюють Другу світову війну. Для угорців війну ганебну, бо незважаючи на те, що угорський уряд протягом усієї війни вів політику лавірування між Німеччиною і країнами Альянсу, безрезультатно і невдало намагаючись з неї начебто виплутатись, він таки виступив у цій війні на боці Гітлера. Наскільки вся країна обсипана пам’ятниками і знаками на честь героїв Першої світової війни, настільки наступна світова трагедія майже не вшановується. Перша світова війна була чистим та чесним страхіттям. Угорське мучеництво за Франца Йозефа і цісарсько-королівську монархію переросло в Тріанон, котрий до сьогодні вважається угорською незагоєною раною і, відповідно, заслуговує на цілу армію пам’ятників. Монументи Першої світової війни — це віддання честі найбільш ментально обтяжливим наслідкам поразки. Зазвичай — це барельєфи в ґроттґерівському[17] стилі, а саме: група гонведів, один з яких тримає штандарт, другий сурмить, третій падає, четвертий вже лежить, п’ятий поправляє вуса, шостий звертає свій погляд до неба, і тільки сьомий намагається стріляти. Ті ж, котрі вижили, на інших пам’ятниках у стрункій поставі потискають один одному руки: сильно, по-чоловічому. Винятком тут можна назвати персоніфікацію боротьби в образі грізного лева, що стоїть з будинського боку моста Морґіт — на пам’ять левиної відваги угорських воїнів, що брали участь в обороні фортеці в Перемишлі від російських військ у 1915 році.
Турул — це птах, що несе прокляття, де б він не приземлився, разом з ним з’являються проблеми. Щось, як турулячий грип, особливо заразний і дуже стійкий, бо лікується століттями. Турула неймовірно важко підстрелити. На фото Калмана Сюлльоші «Ланцюговий міст у руїнах» з 1945 року на першому плані зображено знищений міст разом із славними левами, а на фоні — будинський замок зі всією Замковою горою. Однак турул стоїть непорушно і все ще провокаційно розпрямляє крила. Його зовсім не помічають радянський матрос і чорнява дівчина, які сидять серед руїн моста з пештівського боку і які мають на думці скоріш закрутити якийсь невеличкий воєнний роман. Звичайно, цього турула помітити нелегко. З перспективи глядача він — деталь третього плану, комаха, що приклеїлася до кліше фотографії, маленька мушка, що розбилась об об’єктив фотоапарата.
Турули трапляються в трьох основних позах: 1) турул бойовий — з агресивно роззявленим дзьобом, мечем у пазурах і широко розправленими крилами (замок у Будині, ХІІ район, Тотобаньо); 2) турул перехідний — незрозуміло, чи він якраз піднімається вгору, чи вже приземляється, йому пасувало би ширше розправити крила, але він не може визначитись (перед залізничним вокзалом у Дьорі); 3) турул сором’язливий — скромно сидить на жердині, із соромливо складеними крилами і закритим дзьобом (обісраний голубами турул на міській брамі в Сопроні, на будинку на Татра утцо в Будапешті, на вході до банку ОТР в Еґері). Існують іще турули ненормативні, що не вписуються в жоден із вищезгаданих типів. Такою чудасією, наприклад, може бути Турулвар — тобто Замок турула — у Сіксові, населеному пункті на трасі номер три, між Мішкольцом та словацьким кордоном. Він скоріше нагадує індіанський тотем, що одночасно використовують як дитячий майданчик для ігор. Повна ентузіазму, наївна народна творчість поєднується з містицизмом, що визначає угорське сприйняття історії.
17
Артур Ґроттґер (1837—1867), художник, представник романтизму польського образотворчого мистецтва. Відомий роботами передусім із свого циклу про січневе повстання.