У такому магазині не могло забракнути і продуктів мучеництва. Окрім триколірних свічок з угорським гербом, можна також купити свічу з написом «Тріанон» із зображенням святого Стефана, що стоїть на тлі карти Великої Угорщини з гаслом «Так було — так буде». Біля свічок лежать жіночі колготки «Белла Патріція», назва яких підозріло вказує начебто на чуже походження. Але боятись не треба, це угорські капронки на угорські ноги. Окрім колгот, там були також труси: трикотажні й з мереживом, для угорських жінок, або хтозна, може, також і для угорських чоловіків, таких собі націоналістичних фетишистів і трансвеститів. А коли вже натягнути угорські капрони на угорські труси, можна одягнути угорську сорочку з гербом, а на голову — шапку з турулом на фоні Великої Угорщини за тисячу вісімсот форинтів. А до цього всього можна взяти цибулю і картоплю з дерев’яних ящиків при вході, сири, буженину і, звичайно, паштет з гуски, який продається в кожному магазині.
Цього магазину не стало, мабуть, збанкрутував. Думаю, важко було утримувати великий одноповерховий маркет, що пропонував такий дивний асортимент, до того ж у самому центрі міста. Напевно, дешевша китайська цибуля і дешевші китайські труси взяли гору над угорськими, а хлопці з емблемою Арпадів на військових куртках купляють рідину для миття посуду і каву вже в звичайному магазині; задля цього вже не мусять завдавати собі клопоту із добиранням на Шеммелвайс утцо. Свій одяг вони ще можуть придбати в крамниці із військовими товарами, а щось для духовної та розумової поживи — в книгарні «Сіттья».
Як би я хотів уберегти від забуття той магазин на Шеммелвайс утцо, подібно як і м’ясний на Дейкан утцо, бо він, власне, має в собі той чар утопії національної самодостатності. Якось пізніше його перенесли, в значно менше приміщення на кілька метрів далі, на вулицю Вармедє, проте й там довго він не втримався; залишилась тільки вивіска «Угорські товари» і вітрини, заклеєні сірим папером.
Національна книгарня «Сіттья» на вулиці Йоужефа Оттілло живе і квітне, бо не торгує цибулею і трусами, а книгами, прапорами, мапами і медалями; у ній завжди видно рух. Цей рух не такий уже й масовий, бо магазин має в собі таки щось елітарне. Він невеличкий, проте гарно впорядкований і справляє враження неймовірного багатства — можна купити книги про історію Угорщини, мапи різних розмірів та масштабів (хоч на них тільки одна країна), сорочки зі зрозумілим написом «Віддайте наші гори!» (це на адресу румунів), а також сорочки з незрозумілим рунічним письмом, яким начебто користувалися праугорці. Щоправда, досі ніхто цього письма як слід не розшифрував, тому виглядає воно ще більш таємничим, аніж інкське кіпу. Сорочки з угорським вершником із азіатськими рисами на фоні рунічних знаків висять на всіх вішаках у «Сіттья».
Я роздивляюсь сорочки, щоб вибрати для себе, і запитую продавщицю, що означає один рунічний напис спереду. Вона уважно вдивляється в символи, торкнувшись їх вказівним пальцем, і по складах читає: «У-гор-ці про-бу-діть-ся». Продавщиця не до кінця впевнена в своєму перекладі і просить допомогти свою напарницю, котра, зморщивши підфарбовані брови, виправила: «Хай живе Угорщина!»
У цій книгарні можна знайти біографію Дюли Ґьомбьоша, фашистського прем’єра Угорщини 30-х років, поруч з книжкою про Ісуса з контроверсійною назвою «Чи Христос насправді був євреєм?» Можна також купити — або хоч проглянути — порадники фітнесу. Без сумніву, американські культуристи напружують тіла в спортивних позах і роблять рухи, явно не гідні націоналістів. Поряд із книжками про історію гонведів і про скарби Семигороддя на вітрину втиснулись трохи сором’язливо всі романи Пауло Коельо в угорському перекладі.
Всередині приміщення чувачок середнього віку, в конусоподібній шапці, сіро-коричневих штанях і в такій же ж сорочці, стягнутій шкіряним ременем, у непрактичних на дощову погоду ходаках відкриває таємницю для клієнта ще більш середнього віку, як приготувати добрий селянський суп у казані — скільки дається смальцю, скільки води, скільки ковбаси і як це все приправити. Ось справжні й невичерпні знання про світ.
Купив якось я в «Сіттья» килимок для комп’ютерної мишки в формі Угорщини 1914 року: кольорове розмаїття комітатів, колаж із регіонів та народів, пластиково-гумові землі Угорської Святої Корони, така собі кишенькова (а точніше настільна) версія імперії. Тепер подорожую комп’ютерною мишкою по неіснуючій супердержаві: від комітату Гаромсейк, що в правому нижньому куті, до комітату Шарош із центром у Епер’єші, що на півночі. Потім з’їжджаю різким рухом по діагоналі в лівий нижній кут, там, де синіється комітат Заґраб із центром у Загребі. Далі їду низом направо, до зеленого комітату Серейм, через Шішок, Ошієк аж до Митровиці. А потім знову вгору і направо, через комітати Торонтал, Темеш, Ород, Біґар і ще трохи направо до Коложа і Марамароша. У цей спосіб я мандрую мишкою по сьогоднішніх Хорватії, Словаччині, Сербії і Румунії, майже не торкаючись нинішньої Угорщини.