Мені найбільше подобається мапа Будапешта, надрукована видавництвом «Картографія», у якій райони міста позначені різними кольорами. Наприклад, І, ІІІ, VI, VIII райони забарвлені в оранжевий колір; ІІ, V, ХІ, XIV — у темно-рожевий; VII, ХІІ, ХХІІ — фіолетові, а IX, ХІІІ, XIV — жовті. Отож заздалегідь світ поділений, і не треба морочитись із визначенням кордонів. Їх можна вільно перетинати, бо ж відомо, де вони пролягають. Кольори ні в якому разі не служать для диференціації районів на типи чи роди. Елітний І-й у тій самій групі, що й VIII-й, який уважається за найгірший, а колишній єврейський, центральний, густонаселений VII-й в тій самій команді, що й елітний будинський ХІІ-й район вілл. Ось ці два райони я люблю, мабуть, найбільше. З превеликим задоволенням прогулююсь по фіолетовому VII районі, особливо люблю там щось з’їсти та випити, а в ХІІ-му я би залюбки мешкав.
Про VIII район створено анімаційний фільм з назвою «Район». По суті, дуже оригінальний та забавний фільм, але, попри надмірне намагання зробити твір, як то кажуть, «cool», вийшло так собі. Кажуть, це мав бути угорський «South Park», але вага почуття гумору в цьому фільмі прямо пропорційна вазі угорської їжі. «Район» розповідає про групу дітвори, серед яких, крім угорців, є циган, китаєць і араб (також є Осама бен Ладен, що переховується в підвалі під баром). Найцікавішим і найбільш симптоматичним є фінал кіноповісті. А саме, Джордж Буш вирішує за допомогою атомної бомби знищити VIII район (коли летить ракета, націлена в наших героїв, бачимо її назву — і це ніщо інше, як «Freedom»). Але, звичайно ж, Буш помиляється, як це йому властиво, і бомба падає не на Будапешт, а на Бухарест. Автори «Району» скоріше несвідомо викрили великий угорський комплекс, який і самі успадкували. Зображення американсько-канадської війни в «South Park» може розсмішити до сліз, бо ж в основу покладено абсурд: фільмом править незаангажований, сюрреалістичний, анархістський жарт. Натомість «Район» керується розпачливим угорським почуттям гумору, під яким ховається така ж сама розпачлива надія на виправлення історичної несправедливості.
Бомбардування Бухареста — це чистої води перверзійна необхідність: у ній соромно признатись на людях, але від неї неможливо відмовитись. Тільки на самоті або в найбільш довірливому колі можна без обмежень дозволити собі це солодке збочення. Уявімо собі, що американці атакують ракетами «Freedom» Бухарест, закарпатська частина Румунії радіоактивно заражена або затоплена водами Чорного моря, Семигороддя вціліло і повертається до своєї матірної території. Словаки, збентежені тим, що трапилось, негайно відмовляються від власної суверенності і віддаються беззастережно під владу Будапешта, завдяки чому офіційно вживана назва на позначення Словаччини, «Гірська Угорщина», знову набуває обґрунтованості.
От тільки вже вкотре постала би проблема з «Південними Землями», тобто із Войводиною. Еге ж, коли б це так Буш помилився ще й удруге: після бомбардування Бухареста скинув ще один «Freedom» на Белґрад. Зрештою, до сьогодні в сербській столиці можна побачити сліди бомбардування з 1999 року, свідомо залишені як пам’ятники воєнної агресії НАТО. Справді, якщо позбутися Белґрада, Бухареста і Братислави, життя в Будапешті стало би набагато приємнішим.
Войводина — це, очевидячки, натуральне продовження Алфьольду (угорської низовини). При перетині угорсько-сербського кордону ми не перетнемо жодного ландшафтного кордону: виїжджаємо з пласкої поверхні і в’їжджаємо на таку саму. Сидячи в ресторані на березі Дунаю в Новому Саді, по-угорськи Уйвідейк, там, де в 1942 році гонведи провели погроми євреїв та сербів (це описав Даноло Кіш та Тібор Череш), довідуюсь від моїх сербських співрозмовників, що угорці планують анексію Войводини. І це має статись ось-ось незабаром. Щоправда, ніхто ще не чув про концентрацію угорської армії біля кордонів, не чути також брязкоту гусениць угорських танків (а був би це напрочуд тихенький брязкіт — угорці сьогодні мають на озброєнні тільки п’ятнадцять танків). Серби, попиваючи собі рибну юшку в наддунайському ресторані, позбавлені Чорногорії та Косова, легко припускають думки і про претензії на Новий Сад.