В Овпустасері, окрім панорами Фесті, є також руїни з римських часів та халупи з ХІХ століття, де жили пекарі і селяни, що вирощували перець та цибулю. В Овпустасері є вітряний млин і великі новозбудовані дерев’яні юрти, у яких можна проглянути історію цих земель від часу динозаврів до наших днів. Є тут також Номад парк (парк кочівників) з полотняними юртами та іподромом, на якому ентузіасти в шкіряних кафтанах і копицеподібних шапках влаштовують кінські скачки та стріляння з лука.
Трохи на узбіччі, між іподромом і панорамою Фесті стоїть невелика, зате найцікавіша будівля на весь Овпустасер. Це пам’ятник, присвячений угорським збройним змаганням від часу Зайняття вітчизни до кінця Другої світової війни. Чотири великі металеві мечі зносяться ввись, закріплені в чотирьох затиснутих кам’яних кулаках, а поміж ними видніється напис «Pro Patria». Сам пам’ятник за своїм універсалізмом — доволі банальний і міг би стояти в будь-якій іншій країні, на честь будь-якої іншої Патрії. Проте найцікавіше те, що там довкола. Пам’ятник оточують несиметрично розставлені кам’яні плити, на котрих вигравіровано дати і місця угорських битв: виграних і програних, в обороні і в нападі — але завжди героїчних, завжди ведених «pro Patria».
Список битв розпочинається від 899 року (битва під Брентою, плюндрування Ломбардії), і зразу за нею йде 926 рік (битва під Санкт-Ґаллен, пограбування Апеннінського півострова) і 955 рік (ганебна поразка під Ауґсбурґом). Тут не вистачає поразки, понесеної від короля Генріха І під Мерсебурґом у 933 році, але не годиться бути дріб’язковим — із самих тільки угорських нападів на Західну Європу можна було б вискладати кілька кам’яних хребтів. Цікаво тільки, за яку вітчизну боролися угорські завойовники в Х столітті? В ім’я якої Патрії жорстокі вершники вбивали і забирали в полон європейців, за яку Патрію повісили під Ауґсбургом Бульчу і Легеля? Навіщо вся Європа молилася: «Від жорстоких угорців помилуй нас, Господи», якщо вони просто боролися за свою вітчизну? І тільки тому, що після битви під Ауґсбургом вони вже були не в змозі далі роз’їжджати Європою своїми кіньми, їм довелося влаштувати собі цю Патрію в Наддунайській улоговині.
На інших каменях увіковічені поразки, завдані мусульманами під Варною, Могачем, Нікополісом, і перемога під Нандорфейгерваром, звитяжна оборона Еґера, Юосеґа і Сіґетвара в XVI столітті, битви з часів повстань Ракоці, війни 1848—1849 років, весь незаперечний геройський пантеон угорського збройного чину. Цікавіше стає біля каменя, присвяченого Другій світовій війні. Сорокові роки представлені тут війнами на східному фронті: під Уманню (1941 р.), Воронежем (1943 р.), Обертином (1944 р.) — скрізь, де стікала кров’ю 2-га армія гонведів. Цей період закінчується обороною Будина від росіян у 1945 році, коли після втрати Пешта солдати Перехрещених стріл ще майже місяць оборонялися на пагорбах правобережної частини столиці. Отож цей пам’ятник поставлений певною мірою на прославу угорського фашизму, пам’ятник, у якому зрівняли Угорщину Кошута з Угорщиною Салоші, нілашистів[68] з угорськими повстанцями, які оборонялись у Будині, бо поряд з датою 1945 ставиться 1956 і місце битви: Будапешт. Скоріше за все, для скульптора, що видовбував дати, було природно їх звести до спільного знаменника, бо й одні, і інші боролися проти Червоної армії. Таким чином, убиті росіянами солдати Перехрещених стріл зрівняні в почестях з полеглими повстанцями осені 1956 року.
Я був на місці угорських мук під Могачем. Так, звичайно, я був також у Будапешті і Белґраді. Був і в Еґері, де бачив замок і пам’ятник Іштвану Добову, який так хоробро оборонявся від турків. Але хто б сьогодні міг собі смакувати «Унікум» у Будині і думати про його оборону від росіян за допомогою німців і воїнів Перехрещених стріл навесні 1945 року? Або — куштувати ракію на екскурсії в белградському Калемеґдані і згадувати, як Янош Гуняді дав прикурити пихатим Османам? І хто нині, попиваючи «Еґрі Бікавейро», брався б розмірковувати над героїзмом захисників Еґера, про яких турки пустили поголос, що вони такі хоробрі, бо п’ють бичачу кров?