Хоча Могач забути неможливо.
Мавзолей знаходиться за кільканадцять кілометрів від міста. Треба їхати дорогою номер 56 у напрямку кордону з Хорватією в Удвар і на одному з перехресть звернути направо на Шаторгей. Вже за полудень, і я на під’їзді до міста. Сонце, що невблаганно заходить за обрій, видовжує тіні дерев і монументів на хвалу полеглим. Я входжу на поле, де 29 серпня 1526 року двадцятип’ятитисячне угорське військо стало проти шістдесяти тисяч Сулеймана Пишного і після початкового успіху в перших боях було таки цілковито знищене. Підходить година, коли музеї зачиняються, проте мужчина, який стереже цей парк національного лиха, довідавшись, що я приїхав із Польщі, не тільки дозволяє мені ще ввійти і спокійно роздивитися мавзолей, але навіть не вимагає від мене квитка. «Тут, у братських могилах, покояться також рицарі з Польщі», — щиро радіє сторож і робить широкий жест рукою, хизуючись господарством, яким управляє. У п’яти братських могилах лежить понад п’ятнадцять тисяч скелетів. Отож я самотньо гуляю по полю битви, ходжу по ямах, у яких складено тіла жертв. Після битви їх тут поховала Дороття Каніжаї, пані із замку Шіклош. На фотографіях, вивішених при вході, видно складені в стос скелети. Братські могили обставлені скульптурами авторства чотирьох угорських митців, що зображують короля Людвіка ІІ, який втопився в ріці поблизу, коли тікав після поразки; Сулеймана, який не втопився, бо переміг; постаті вождів і місця смерті невідомих лицарів. На славетній картині Бертолона Сейкеля «Віднайдення останків Людвіка ІІ», що висить у Національній галереї в будинському замку, полеглий король, якого витягли з мулистої ріки, виглядає наче Ісус Христос, знятий із хреста: у ньому краса і гідність. Натомість дерев’яні скульптури з могацького мавзолею схожі на фігурки-мішені в тирі або ляльок з театру. Скелети на фотографіях, як і ті скелети, що під моїми ногами, асоціюються мені із малими пластмасовими кістяками, яких деякі водії вішали собі на дзеркало в салоні.
Я повертаюся до машини, відкланявшись директорові цього сумного луна-парку. Він рекомендує мені сусідні пивниці та винарні, а також радить, щоб я з’їв що-небудь у вендейґло, що знаходиться неподалік, у Сайці. Сутеніє, я залишаю за собою п’ятнадцять тисяч скелетів разом із дерев’яними Сулейманом Пишним та Людвіком ІІ і їду далі шукати вечерю і нічліг у місті Печ. Дорога через села Шаторгей Нодьнярад — майже як польова. Я перетинаю трасу все ще не добудованого відрізка автостради М6, яка має сполучити Будапешт із угорсько-хорватським кордоном, минаю село Бовль і виїжджаю на дорогу номер 57. Незабаром я побачу світло Печа і заміські пагорби Мечека, об’єкт патріотичних зітхань місцевого невдалого поета. Зупинитись, думаю, доведеться в пансіонаті «Кальварія» на вулиці Кальварії. Перед сном грядущим я піду ще на склянку до винарні, що на Каптолон утцо неподалік від Кафедральної площі. Адмірал Горті, як і раніше, буде люто дивитися зі стіни і гордо випинати груди з орденами, а вино, як і раніше, буде таке ж дешеве та кисле.
Наступного дня я поїду до Будапешта і подамся на довгу прогулянку цвинтарем Керепеші, аби дивитись на пружні сідниці і перса, витесані навіки в надгробних кам’яних брилах.
Інформація видавця
УДК 82-4:008 (439)
ББК 84-4 (44УГО)
В 18
Переклад здійснено за виданням
KRZYSZTOF VARGA «Gulasz z turula», «CZARNE», Wołowiec, 2008.
Copyright© Ьу Krzysztof Varga 2008.
Усі права застережено.
Видано за згодою видавництва «CZARNE», Польща.
Переклад: Олег Белей
Редакція: Лесь Белей
Коректура: Ірина Давидко
Дизайн: Юрій М. Барабаш
Переклад здійснено в рамках видавничих проектів «ЕСЕМ МЕДІА УКРАЇНА»
В 18 Варґа К. Гуляш із турула. — К.: Темпора. — К.: Темпора, 2010. — 174 c.
© ЕСЕМ МЕДІА УКРАЇНА, 2010
© ТЕМПОРА, 2010
ISBN 978-966-8201-99-8
ЗМІСТ
Паприкаш із Кадара …9
Печеня з Горті …37
Суп із Ракоші …50
Пюркюльт із Бульчу та Легеля …65
Салямі зі святого Стефана …80
Лечо з Ґурчані та Орбана …94
Смалець із Кошута …146
Котлета з Арпада …164
КШИШТОФ ВАРҐА
ГУЛЯШ ІЗ ТУРУЛА
Головний редактор: Ю. Олійник
Редактор: Л. Белей
Коректор: І. Давидко
Дизайн: Ю. М. Барабаш