— Ну, добре, дівчатами ти мене й купив — залишаюсь. — сказав я і простягнув руку, щоб потиском її, закріпити наш договір. Він її потиснув, і я, не послабляючи потиск і дивлячись йому у вічи, назвав себе:
— Тарас.
— Тарас, — почув я натомість, і прозвучало воно, як луна в скелях.
— Тебе теж звуть Тарасом? — запитав я з ідіотським виразом обличчя, так, наче перший в житті раз знайомився із тезкою.
— Так, — відповів він щиро, — Тарік.
«Доля», — подумав я і залишився.
Попрощавшись із засмаглим Тарасиком, ми з Сантосом вирушили до дому.
— А як же охорона? — здивовано запитав мене одразу ж Сашко.
— Як, як — хуяк, — відповів я йому багатозначно.
Наш прихід додому дивовижним чином співпав з Симковим пробудженням — він лазив по кімнаті з витріщеними після сну очима і не міг собі дати ради з пошуками журналу «Робота». Я йому спокійно підказав, що журнал при всій моїй повазі до друкарського мистецтва, знаходиться в туалеті, оскільки в нас вчора скінчився останній рулон туалетного паперу.
— Давай краще порепетируєм, — запропонував я йому бадьоро.
— Без питань, от тільки від сну відійду, поп'ю чаю, викурю першу цигарку, почитаю рештки «Роботи», ну, ти розумієш, а потім — без питань — пробулькотів Симон і відправився на кухні чаювати.
Не встиг Симко і почати свій ранковий перелік справ, як подзвонив Олег, який нам дав другу гітару.
— Привіт, Тарік!
— Здоров, Олеже! Як ся маєш?
— Нормально. Тарік, слухай, тут така справа… взагалі-то, мені потрібна гітара, — проговорив Олег винувато.
— Як, ти ж казав, що надовго даєш — щось змінилося? — обурився я.
— Я не забираю, — ти не вірно зрозумів, — мені вона потрібна на кілька-днів, а потім користуйтесь знову.
— Ну, добре — заспокоїв. Куди привезти?
Я зустрівся з Олегом при виході з метро «Палац Спорту». У Олега закінчились фінанси, навіть рештки тих фінансів, які скінчилися раніше, і він зібрався аскати (таку, виявляється, назву має грання на гітарі або іншому музичному інструменті в переходах і, взагалі, просто неба. Ще одне уточнення — первинна ціль цього дійства полягає в тому, щоб неодмінно заробити грошей. «АСК» — від англійської — «просити». Таку саму назву носить і помічник аскера, котрий виконує для їхньої спільної справи теж чималу користь — він носить капелюшок дістаючи людей благаннями кинути хоча б що-небудь). Я купив собі й Олегу пива і залишився послухати. Грав Олег і своїх пісень, і чужих, українською мовою, російською, і навіть англійською — багатий репертуар, нічого не скажеш. Люди інколи реагували на Олегові волання і кидали йому або монети, або мілкі купюри.
«А непогане місце!, — подумалося мені. — Треба й собі якось сюди завітати». Натомість, я підпив пива, і в мені трохи заграла кров.
— Дай і я разочок, — попросив я гітару в Олега, — а ти поки перекури.
Він погодився і поступився мені місцем. Я почав заводити свої рок-н-роли — він підспівував, а потім змінював мене, і підспівував йому я, потім знову навпаки. Ми взяли ще пива і день продовжився більш весело, ніж починався.
Наколядували ми того дня п'ятдесят з копійками гривень — не найгірший варіант. Тепер Олег пригостив мене пивом і щойно ми відійшли від кіоску, як почався дощ. Нас прихистив під себе дах прозорої, немов скляної, зупинки.
— Часто ти тут граєш? — не без цікавості я запитав у Олежка.
— Часом доводиться. Не вистачає грошей на прожиття, от і аскаю.
Олег працював продавцем.
Він припалив цигарку, надпив пива і, зробивши такий вигляд, наче щось пригадав, запитав:
— Титежаскаєш?
— Так, аскаю, але на Майдані. На жаль, там почали розганяти музикантів. Новий мер не дозволяє псувати світські місця нашою присутністю, оскверняти київські святині, так би мовити, — відповів я, теж припалюючи наступну цигарку.
— Так, я чув, — зі скорботою в голосі сказав він і продовжив після ковтка: — Мені здається, що це неправильно. Музиканти не дебоширять — вони розважають народ, і це, я вважаю, непоганий показник свободи і демократії, а те, що робить мер — це вже яскравий натяк на тоталітаризм. Всяка влада є насиллям над людьми.
— Вірно, друже, міркуєш, та що ж тут вдієш — влада.
— Так, — погоджується Олег, — влада.
Наступного дня, я прийшов на площу Лева Толстого, або, як його називають в Києві — «Льва». Прийшов на нову свою роботу. Ящики стояли і чекали на мене під наметом, на котрому миготів барвистий напис — «КВІТИ». Тарас вранці подзвонив і розповів, де, що і як робити. Я розложився майже за годину. Посортував окуляри, вдягнув одні на себе, які найбільш сподобались, і всівся на сонечку, щоб трохи засмагнути. До полудня торг не йшов, а потім підійшла жінка і виявила бажання придбати пару.