Підійшли два хлопці, ввічливо дослухали пісню і звернулись до нас з проханням:
— Хлопці, а чи не заграли б ви для наших дівчат? Ми в боргу не залишимося.
— Я із задоволенням, — відповів я і спитав Симкову думку: — А ти? —.
— Не проти, — відповів завжди небагатослівний Симон.
Дівчата виявились двома милими особами неформального вигляду. Якщо на одній були потріпані джинси, вигоріла футболка і не першої свіжості кеди, то і друга так само була одягнена теж в джинсу, але вже в шкіряних черевиках і камуфльованій куртці.
— Привіт, дівчата! — привітався я, посміхаючись на всі зуби.
— Привіт! — поздоровкалися вони по черзі.
— Чим можемо бути корисними в цю вечірню пору доби? — запитав я грайливо.
— Ви можете нам допомогти випити пиво, бо ми його накупили в достатній кількості, щоб споїти бичка, і самі з цим продуктом навряд чи впораємося, — відповіла особа в кедах.
— Це з радістю, — сказав я, не приховуючи посмішки. Взагалі, я був, мабуть схожий на якогось дауна, котрий сім років поспіль не бачив жіночої статі.
— Ну, тоді вперед, — мовила її подруга і скрутила кришку з дволітрової пляшки пива. Хоча й був вечір, але спека не спадала, і я приклався до холодної спітнілої пляшки, поглинаючи літній напій з жадібністю — на нас очікували ще чотири дволітрові, повні райського напою, снаряди. Я притримував гортанні звукові ефекти, які утворюються внаслідок вживання газованих рідин, а в інших випадках свідчать про те, що шлунок працює добре, і переборовши їх, звернувся до дівчаток:
— Дозвольте з вами познайомитися. Мене звуть Тарасом. Це — Симон, — сказав я, вказуючи на Симка. Він посміхнувся і ледь помітно схилив голову на знак привітання.
— Я Олена, — м'яко відповіла короткострижена особа в кедах.
— Я Аня, — перехоплюючи інтонацію подружки, відповіла друга дівчинка.
— Мені дуже приємно, — сказав я, всівшись поруч із ними, почавши перебирати струни на своїй гітарі.
— Ну, що, Симко, здригнемося? — мовив я і штовхнув товариша в плече.
— Поїхали, — погодився Симок, і ми чи поїхали, чи то здригнулися, але музика зазвучала. Зазвучала вона переконливо, тому що дівчата підсіли до нас ближче, всім своїм видом демонструючи, що їхні друзі, які власне й привели нас до них, більше для них не актуальні. Як виявилось потім, — вони (тобто друзі) були знайомі із дівчатами хвилин на двадцять довше, аніж ми. Ну, тоді саме цього й потрібно було б очікувати, адже, без зайвої скромності скажу, що ми виглядали набагато пристойніше на тлі прищуватих юнаків, які до того ж усього ще й були студентами. Це як порівнювати пальці з тим, на що натякають, коли на них показують: загинають усі, а стирчати лишають тільки середній. Вони потім десь розсмоктались у повітрі. Я навіть не помітив, коли це сталось. Мабуть, тоді, коли до нас підтягнулись рештки нашої компанії, кинутої напризволяще біля Лядської брами — Вітя, Славко і Саша, які зрозуміли, що нас вже не повернеш до нашого попереднього табору, й прийшли до нас. Ми всі вже перебували на'пристойній стадії сп'яніння і тому почали казитись між собою. Це був вечір рок-н-ролу, веселощів, взаємних симпатій між нами — хлопцями і дівчатами, з якими ми познайомились цього вечора. Мені сподобалась Оленка, і я, що природно в таких випадках, почав підбивати до неї клинці.
— Я не знаю, чи зустрінемося ми ще колись, — вигукувавяп'янимголосом, звертаючись до обраної мною дівчинки, — тому давайте всі щось напишемо Оленці на згадку.
Мене мляво, але підтримали. Жваву підтримку я отримав лише від Славка, котрому, судячи з його цуценячого виразу очей, Оленка теж сподобалась. Я попорпався в гітарному чохлі і витяг з його надр сумнівної свіжості папірець, котрим, як то кажуть любителі гострого слівця, ще не встигли підтертися, і на ньому ми по черзі починаємо створювати письмові знаки на адресу, як я її охрестив, Олени Троянської.
Переказую все написане, з помилками включно:
Сашко:
Лєна не забивай нас нікагда. Саша. — Добре, хоч ім'я своє без помилок написав.
Славко:
Лена, я буду пам'ятати тебе, як те, що мене звуть Славко Славінський.
Вітя, після довгих роздумів і ретельно попорпавшись у своїй великій за розмірами голові, не знайшов нічого доречнішого, як написати: «Підтримую». Потім накалякав дату і підпис — депутат хренів. Приєднався до чого? До Славкового імення? Дебіл.
Симко:
Ти мені нагадуєш нову модель телефону Siemens. Ти така ж тендітна і витончена. Хай щастить. — Симок в своєму репертуарі. Маніяк телефонний.