Ми одразу ж зайнялися коханням у новій квартирі, щоб, так би мовити, її обновити. Потім мене вимкнуло, і я прокинувся від штурханів Олени, яка будила мене на роботу.
— Що, знову? Не піду, — подався я в опозицію.
— Підеш, — каже Олена, — підеш, або я вилию тобі холодну воду на голову.
— Ти починаєш з погроз — це невірно обраний тон, люба, — намагався я крізь сон мудрувати і хоча б трішечки відтягнути час.
— Ну, любий… ну, прокидайся, — не вгамовувалася вона.
Таки добудилась. Я вдягнувся, вийшов на двір і, о боги, я зрозумів, що абсолютно не знаю місцевості. Подивився праворуч, глянув ліворуч — мені жопа. Я спізнюсь на роботу, і мене нахрен виженуть. Я швиденько перетелефонував Оленці.
— Сонечко, де я знаходжусь? Скажи мені, хоч як дістатися до дороги, до рейок, до моря, куди завгодно, лише б на транспорт.
— Зачекай, зараз я вийду, — обізвалась Оленка.
Вона вибігла через кілька хвилин, поглузувала з мене, а я, натомість, відмахувався від її жартів.
— Де дорога? Де цивілізація? — все бубонів я.
— Зараз. Чекай, усе буде, — заспокоювала вона.
Ось ми вже вийшли до дороги. Там була трамвайна колія.
— Що це за район? — перепитав я.
— Воскресенка, — посміхаючись, відповіла Олена.
Оскільки номерів трамваїв я не знав, а заїхати бозна-куди мені дуже не хотілось — ми упіймали таксі, і я, розцілувавшись із коханою, вирушив на роботу.
Працювати із французами виявилось не так складно, тільки мовний бар'єр дуже заважав. Зробивши собі висновки з цього приводу, я почав вчити одне речення за ніч. Цілу ніч ходив і долдонив його собі під ніс, а вранці, коли приходили Давид і Сіріл, я на них це речення випробовував. Вони або нічого не розуміли, тоді я ображено хапав розмовник, підходив і пальцем тикав у транскрипцію, і тим самим пояснював те, що я хотів сказати, або ж розуміли і виправляли мене, навчаючи акценту і вимові.
Взагалі-то нормальні хлопці. Сіріл, наприклад, слухає метал, і на цьому ми з ним зійшлись у смаках, а Давид — розпиздяй, і з ним було просто весело, хоча коли справа торкалася роботи, він ставав серйозним і навчав нас дисципліні. Мав право. Кондитерська, яка прихистила мене в своїх скромних стінах, була у п'ятизірковому готелі «Прем'єр Палац». Відповідно, що таке мажорське місце потребує гарної продукції. Якщо ще брати у співвідношенні ціну, місце, якість — то він нас ще й мало дрючив.
Нарешті в мене почалися вихідні. Ми з Симоном знову узялися за гітари і почали проводити свої репетиції. Вихідних у мене було аж три штуки, і тому я міг собі дозволити пересиджувати цілими днями із Симком.
Мене перевели працювати на пекарню, і в кондитерській мені так попрацювати й не довелось. Зате мені подобався графік роботи пекарні — я працював три через три, а отже, й наробитися встигав, і відпочити.
Упродовж своїх законних трьох днів ми стирали струни і нівечили собі пальці. Я зривав голос на кожній репетиції, а тому став трохи берегтися. Та задуже берегтися не можна було, адже репетиція — це маленький концерт і, щоб добре підготуватися, нам потрібно було грати і співати так, як це ми будемо робити на конкурсі. Так ми й робили. Сусіди поки що не жалілися, але ми не засиджувались допізна, хоча з нашої квартири інколи лунали такі крики, що, якби був я нашим сусідом, то обов'язково подзвонив би куди слід.
Невдовзі я зрозумів, що знаю ці шість пісень, котрі ми готували, як те, скільки відсотків зусиль буде затрачено, щоб увімкнути мій магнітофон чи подлубатися в носі — тобто знав їх бездоганно. На ці здобутки пішло близько півтора тижня. Це добре, що ми вклались у такий маленький термін, значить, залишиться ще час відточувати майстерність, зазубрювати, вчити. Тим більше, можна було б попрацювати над собою, щодо того, як себе поводити на сцені і що говорити людям. Не вийду ж я, як баран, встромлю роги в підмостки, тупо відіграю свої пісні, і звалю звідти? Звісно, що ні. І ми продовжили заняття.
Музиканти, знайомий мені дует, охоче погодились взяти участь у проекті. Я дав їм координати, і вони, попередньо подякувавши за наводку, попленталися зі своєю демкою до наших знайомих шоуменів. Через годину вони передзвонили мені і сказали, що їх прийняли. Виявляється, що навколо проекту, котрий зібралися втілити в життя наші знайомі діляги, створився зовсім невеликий ажіотаж.