Виглядає, що атмосфера в кімнаті дуже напружена. Усі про щось шепочуться, і лише Бог, насупивши брови, незмигно дивиться на двері. Через деякий проміжок часу двері відчиняються, і до кімнати заходить янгол, чиє прекрасне лице промениться світлом. Та на обличчі в нього, незважаючи не чудову одежу й крила за плечима, глибокий сум. Зупинився. Янголи припинили гомоніти. Лише Він і Бог були посеред цієї кімнати, сповненої натовпу. Їхні погляди зустрілись.
— Вітаю тебе, Ієшуа! — звернувся янгол до Бога.
— Здрастуй і ти, Люцифере — Сину Ранку! — відповів на привітання Бог.
— Я знову прийшов до тебе, щоб поговорити про людей…
— Я, звісно, знаю навіщо ти прийшов. Навіть не починай, Люцифере. Ця тема обговорюванню не підлягає, — перервав його Бог на півслові.
— Але я не можу дивитись на те, що ти твориш, ніяк не реагуючи на те. От взяти, наприклад — навіщо ти людям послав нову війну? Навіщо марні жертви та муки? Чому ти безперервно гнобиш і цькуєш людство?
Бог підняв руку на знак того, що янголу вже час замовкнути. Зітхнув тяжко і відповів:
— Очевидно, Люцифере, цього не минути. Багато часу я стримував себе, але твоя впертість виявилась міцнішою за моє терпіння. Ти проявив сумніви щодо справ моїх, ти сумніву піддав праведність моїх дій і, напевне, ти маєш на увазі під усім цим те, що я грішний!? Ти підставив під сумніви МЕНЕ — свого Бога.
Голос Бога кришталевим вибухом кружляв по величезній освітленій кімнаті і ставав дедалі гучнішим. Перелякані обличчя янголів віщували лихо.
— За це, Люцифере — Сину Ранку, я відправляю тебе на Землю, до людей, про яких ти так сильно піклуєшся, аби ти їх краще роздивився, і визначив, на яку долю вони заслуговують. А щоб подорож твоя була якомога продуктивніша і все пізнане на віки вічні відклалося в тобі, я відбираю в тебе можливість знати, хто ти такий. Пам'ять і силу я поверну тобі лише тоді, коли ти будеш до цього готовий. Будь ти тричі проклятий за свою хворобливу доброту! Схопити його! — крикнув Бог і в обличчя його врізалася скам'янілим візерунком гримаса ненависті.
Я сидів схололий і незрушний, як гіпсова статуя. Здавалось, навіть серце моє на цей час зупинилось. Я дивився, як Люцифера схопили, відрізали його прекрасні крила, позбавили одежі і на руках спустили донизу. Голий і безпорадний, залишився він лежати на брудній землі, на яку і не ступав до цього, а лиш пролітав то тут, то там, і все бурчав щось про несправедливість. На цьому фільм скінчився. Далі бачив я тільки яскраве світло. Очам було боляче, але я не міг їх заплющити. Трохи згодом пролунав знайомий голос — він сказав:
— Ось ти, Люцифере, і пригадав усе. Твої крила виростуть знову, але мати вони будуть чорний колір. Тобі більше немає шляху назад, на небо; тобі доведеться створити власний світ, протилежний нашому, і в ньому ти будеш володарем, і у владі твоїй будуть душі людей, які тобі буду надсилати я. Твоя плоть нездатна, як ти вже переконався, перемогти їх, або хоча б захиститись від цієї земної простоти в світі смертних, що живе під місяцем, зате в підземному світі в тебе буде влада над їхніми душами. Ти згоден на цю пропозицію, Князю Тиші?
— Так, згоден, — відповів я і продовжив: — Але погодишся ти чи ні — я подарую людям і душам їхнім НАДІЮ, котра щиро допомогла мені в їхньому світі.
— Окей. Нехай буде так, — промовив Бог, і світло, що так відчайдушно сліпило моє обличчя, згасло для мене назавжди».
Поступово, під кінець розповіді, голос Віри Надіївни почав змінюватися, і, невдовзі, присутні почули справжній лагідний голосочок милої жіночки. Мара розвіялась, і все у кімнаті стало на свої місця.
Закінчивши розповідь, Віра Надіївна присіла на галантно підставлений дідом Мудриком стілець. По всьому було видно, що оповідання забрало в неї чимало сили. Слабким голосом вона попрохала чаю. Білобородий дід і тут виявив співчутливість, заходившись ретельно виконувати її прохання (з усього було видно, що Віра дуже подобається Мудрому дідусеві). До білої порцелянової чашки він налив окропу, а з заварника додав настояного чаю.
— Де ж ви таке почули, шановна? — поцікавився Мудрий, турботливо розмішуючи цукор ложечкою.
— Та, власне кажучи, ніде, — я це вигадала сама. Точніше — це було навіяне мені Думками. Я вважаю, що ненависть Сатани до людей потрібно чимось пояснювати. А як ще пояснити те, що він нівечить рід людський після смерті? Мабуть, людство йому дуже нашкодило. Може, його злість природна, а може, й з волі Всевишнього, бо потрібен був хтось в пеклі, хто зміг би прийняти на себе керівництво після смерті — першого Диявола.