Щирі гурійці і тоді, коли жертовно змушують вас пити і їсти. Аж до того, що можуть приставити ніж до горла. Отже, як би ви не поспішали, будете змушені продовжувати застілля. Навіть коли гостей, які вже пішли, лають за те, що вони перебрали і надто засиділися за столом (та разом із тим єдність часу, місця і дії зберігаються).
Щирі вони і коли проклинають «руйнівника країни Шеварднадзе», і коли пишаються його «гурійським походженням». І таке інше.
«Як ти? — Коли приїхав? — Коли їдеш?» — Кілька питань сиплються від гурійців одне за одним. А яким є їхній прихований зміст? Мені досі не хочеться його розгадувати.
У Гурії живуть доброзичливі люди.
Гурійці (напевно, як і всі грузини) не люблять море, або, точніше, ніколи не дивляться на море так, як на нього дивляться жителі будь-яких інших приморських країн. Якийсь несвідомий страх відштовхує їх від моря.
Гурієць-вершник (згадаємо американську «Одіссею»[7]) — більш природне поєднання слів, ніж гурієць-моряк.
Улітку з сіл, віддалених від берега всього на якісь три кілометри, люди з благоговінням ідуть купатися так само, як, скажімо, і приїжджі гості з Кахетії. І фраза «я йду на море» для жителів цих двох регіонів Грузії означає одне й те саме.
Я добре пам’ятаю, з яким жалем такі популярні за радянських часів дизельні резервуари (або, якщо бажаєте, баки для солярки), які стояли майже в кожному дворі, розрізали і переробляли на так звані турецькі грубки. Здавалося, що люди прощалися з життям рідної людини. Або з якою приреченістю, після безуспішних спроб посадити ківі, саджали горіхові дерева там, де раніше були чайні плантації, а потім — ниви.
У Гурії навіть у Бога вірять по-своєму: гурійці так швидко хрестяться, що сам Всевишній не встигає цього помітити.
Якщо ви розберете (вловите, збагнете) з розмови гурійців бодай пару слів, то, вважайте, вам пощастило.
У старому клубі села Ліхаурі колись відбулася одна з перших дискотек у Грузії.
У багатьох гурійців письмові столи покриті американським прапором.
У селі Натанебі, на привокзальній площі, до російсько-грузинської війни стояв величезний пам’ятник Сталіну.
Гурійці люблять їсти молодий сир.
І підморгувати.
Гурія — прихисток життя. А це, без сумніву, значить: «Що ж ти забув у Гурії, якщо не збирався вмирати?»[8].Тож почнемо.
Розділ I. Пісти
По горі бредуть дві телиці,
в різні боки від мене розбігаються.
У мої черевики потрапила вода. Хлюпає. І в мене хронічний нежить. Я, Гела, Натія і Татуна (це мої двоюрідні брати і сестри по тітці по батьковій лінії) йдемо до Пісти. Пісти живе на горі Ломінеїшвілі в старому будинку. Такі будинки в Грузії називають «ода»[9]. Пісти живе не в будинку, а, точніше, в тому, що від нього лишилося: швидше за все, вона розібрала будинок на дошки і продала частинами. Звичайна справа.
Будинок Пісти брудний, як і вона сама. Мені чомусь здається, що вона ніколи не плаче — її очі на диво сухі і холодні. Але не спокійні.
Ніхто не знає її національності.
У селі кажуть, що у Пісти є хвіст, і я, звісно, побоююсь її. Та Пісти може передбачити майбутнє, а мені цікаво, чи стану я кібернетиком. Я випадково почув це слово, і мені сподобалося як воно звучить: відтоді й кажу, що буду кібернетиком.
Утім Пісти знає це краще.
У її будинку багато ікон. Адже за вікном були ті самі 90-ті, коли люди знаходили порятунок лише в релігії. Пісти хтось подарував ікони, тож вона їх і зберегла про всяк випадок. А ще у Пісти є кілька колод карт, але не Таро. На них стоять слоїки з якоюсь жовтою рідиною і пательня із залишками яєчні.
— Чого вам?
— Дізнатися майбутнє.
— Га?
— Ну, не знаю... Хочемо побачити, що там, у майбутньому.
— Хто з вас середній?
— Я.
— Ти їв щось на світанку?
— Так.
— А хто молодший?
— Я.
— Їв на світанку?
— Ні.
— Як тебе звати?
— Гіоргі.
— Чий ти?
— Зуріко.
— Якого Зуріко?
— Сина Шакро.
— Твій дід помер?
— Ні.
— Чого ти боїшся?
— Скорпіонів.
— Ворогові-недругу! Ворогові-недругу! Заплющ очі і не рухайся! Що бачиш?
— Нічого.
— Заплющ очі міцно і не розплющуй.
— Заплющив.
— Що бачиш?
— Червоні кульки.
— Скільки їх?
7
«Згадаємо американську “Одіссею”» — маються на увазі грузинські вершники із Гурії, які наприкінці XIX століття виїхали до Сполучених Штатів Америки й брали активну участь в театралізованих шоу для «дикого Заходу».