Моя бабуся тоді вже жила сама. Мала безліч курей, дві корови, свиней і поросят. Вона дозволяла мені заглядати в свинарник і перераховувати їх. І я це робив із великою радістю й азартом.
Бабуся Медіко — керівник усіх заходів у селі. Менеджер весіль і поминок. Цінний кадр, знавець деталей усіх сільських міфів і традицій. Медіко — людина, яка точно знає, скільки поросят на скількох людей вистачить. Вона в курсі обсягів шлунків усіх мешканців села і квадратури всіх сільських столів. Медіко знає, скільки тарілок лобіо[20] можна з’їсти в спекотну пору, а скільки — в прохолодну або зимну. Скільки вина випити в затінку і скільки, коли дме приємний вітерець. Скільки хачапурі залишиться на наступний день опісля застілля. Медіко точно знає, що плов за столом їстиме один із чотирьох гостей, а гомі[21] захоче кожен другий. І таке інше, і таке інше. У селі так рахують цифри і так зважають на статистику, що цьому позаздрять висококваліфіковані фахівці на фінансових біржах.
Це, як сказав би Крішна Арджуна на полі Курукшетра: «Йди, бийся, але знай, що я вже всіх убив». Саме таким поглядом у нас і дивляться на новоприбулих до столу: давайте сідайте, та знайте, що я вже прибрав зі столу.
До речі, головним напоєм у Натанебі є кава, кава з осадом або, як кажуть, по-турецьки. Тут вас як пити дати, запитають: «Каву пив?». Якщо хтось скаже: «Та чого ти? Я зранку вже чотири філіжанки випив», — відповідь буде стандартною: «П’я́та тебе не вб’є!». Або: «Щось мені сьогодні недобре. Кавусика я не пив, мабуть». Точна відповідь: «Зараз, зараз зварю».
Одним словом, кава в Натанебі — великий фетиш. І односельці натовпами ходять до бабусі Медіко, щоб випити кави. Та й просто так приходять. Приміром, на Третє або на Восьме березня[22]. У ці дні в Натанебі, а особливо в районі Лекура, ходити в гості — традиція. А епіцентром усіх походів у гості є, природно, дім Медіко, оскільки його господиня — жінка самотня, і навідувати її нікому. З чоловіків на таких застіллях присутній лише я, та й то школярик. А це означає, що мене не соромилися. І, хочете вірте, хочете ні, але говорили і про секс. Ну, після п’ятого келиха. Подейкували про коханку сусіда Важіа і навіть про чоловіка-імпотента тієї коханки, про перші й останні ночі, про ночі, сповнені смутку і мрій.
Бабуся моя — майстриня і в оплакуванні. Як ви вже знаєте, оплакування — сумне явище, яке в Гурії часто набуває характер перформансу. Це стара історія. Кілька разів я був присутній на таких дійствах і уважно спостерігав, з якою майстерністю й страшним голосінням жінки витирали хустками несподівані сльози. А до того — безтурботно обговорювали або згущене молоко, або яловичину, або з докором говорили про покійного: «А чого було ще чекати — він курив одну за одною!». А одного разу на похоронах моя родичка, наближаючись до наміченої мети (дистанція від воріт до будинку варіює в межах 15–20 метрів), інстинктивно, на повний голос, протяжно продовжувала попередню розмову: «Морозилка цього холодильника не працюєєє — за два дні в масла з’являється за-а-а-пах». Жінка розуміла, що перебувала вже в будинку померлого, але за інерцією прокричала те, що крутилося на язиці. А потім, схаменувшись, тут же заголосила: «Вай, нещасний Раміііін, як же ти втрапив у таку хале-пу-у!».
Бабуся моя — єдина, хто залишилася жива — старша з старших, як ми казали в дитинстві. І вона прочитає цю книгу.
А край Натанебі дивний ще й тим, що сюди привозять не лише книги, а й найменш рейтингові журнали. І всі читають їх із великим інтересом. Читає і моя бабуся.
Розділ V. Алістраховіч
На горі Гомі, там, де збиралися гурійські й аджарські гуртівники, можна зустріти людей, які є втіленням справжньої Гурії.
Датунаішвілі й Аскурава дружили шість років і були знаними розбійниками. Вони крали коней, а потім відчайдушно гуляли. На сьомий рік Датунаішвілі зрадив Аскураві. А справа була така: при́став «купив» батька Датунаішвілі, сказавши, що звільнить його сина, якщо той видасть Тедора Аскураву, зловить і приведе до нього, пристава. І батько переконав сина в тому, що він має зловити Тедора.
21
Гомі — кукурудзяна густа каша на кшталт мамалиги. Походить від назви зерна гомі, з якого раніше в Самегрело готували цю кашу.
22
«На Третє або на Восьме березня» — останнім часом третє березня в Грузії святкують як День матері.