"Якби ви знали, скільки радості за цей місяць приніс мені та моїй сім'ї наш новий "родич" Фелікс (іноді – просто Філя). Так, він "мітить" іноді, іноді "шкодить" мимоволі, хропе голосно (мабуть, або били, або собаки куснули), проте довіряє вже! І нічого страшного – у нашій одній кімнаті ми не постраждали від нового мешканця. Не бійтеся – жива душа не заважає, а надихає!"
Но время калечит любую радость. И в комнатку к атеисту Гуру постучалась беда. Он вспомнил о людях и о Боге:
"Друзі! Вибачте, декому видасться дурістю, але помоліться, якщо можете, якщо віруєте, та якщо не проти й якщо не шкода, за нього. Його шанси на життя – 50/50, ниркова недостатність, причина незрозуміла, лікування по максимуму. Я знайшов його у притулку у лютому 2016 у Броварах помираючого від отруєння й життя. Йому на той час було не менше 5 років – поважний для нічійного кота вік. Виходив. Чому забрав собі у одну кімнату гуртожитку? Бо побачив себе у ньому. Старий, вже нікому не потрібний, але такий, що готовий битися. Як й він, я втратив все й не маю дурних позитивних марень щодо майбутнього. Ми з ним багато бачили й нікому вже нічого не розкажемо. Всі 3 з гаком роки його дружина – моя кішка з Луганська – сміливо ганяла його й відчувала себе хазяйкою у кімнаті. Проте зараз мені ветеринар – старий професор ветеринарії, який навіть завтра, у неділю, заради нього приїде без гонорару його лікувати – сказав, що навіть у важкому стані він здатний лапою прибити не те що кота чи собаку, а й людині синець залишити, й за понад 30 років не бачив такого бійця. Він тримається, як справжній офіцер – мовчки, тихо, без нарікань й прохань. Я тверезий й не з'їхав з глузду. Я десятки разів ховав людей, рідних та друзів. Я навіть бував тим, хто приносив звістку рідним про смерть їх близьких через свою посаду. Я розумію тих, хто скаже: ти, після 4-х війн, 90-х, 2014-го, 2015-го, після всього свого життя плачеш над ледь живим котом?! Як психолог я розумію, що створив повну ідентифікацію з ним, але як людина можу сказати – так, я це розумію. Просто прошу – помоліться. Якщо можете й якщо не шкода… Щиро дякую…"
Что можно добавить к этой прямой цитате? Все мы теряли своих домашних питомцев, их век как правило резко короче нашего, обычно это что-то около пятнадцати лет. Мы в основном живём дольше. Сочувствую этой Гурыной беде. Тем более, что очень хорошо знаю, что такое личная беспомощность перед болезнью. Ведь не интересный Гуру его сын, случайно проросший его сперматозоид, который для него так и остался ничем и никем, несколько лет рос у меня на руках. А малыш перенёс родовую травму – инсульт. Могла ли замученная издёрганная Таля чувствовать себя во время беременности хорошо, если Гуру её травил рассказами, что у него "всё схвачено", и его друзья из СБУ его защитят. Если она поверила Гуру, что ему Горисполком выделит здание под его личную школу психоанализа, то поверила и что на улице её могут избить, это ведь значительно более вероятно. Она лишний раз из квартиры выйти боялась. И укол для ускоренных родов в больнице ей всадили без предупреждения и без объяснения, и без согласования. Что-то сильно напоминает попытку убийства собственного сына через коррумпированные связи.
Но малыш человеческий это не взятый бесплатно из приюта кот, на которого расходы – помои. Сын – это ответственность.
Что ещё можно добавить к огромной приязни Гуру репостить бездомных котов и бродячих собак? Разве что повторно процитировать его собственное высказывание о волонтёрстве из его же лекции. Повторение – мать учения. Пошла цитата:
"Все медики и психологи имеют изначально проблему с депрессивностью, потому что им нравится самоутверждаться за счёт убогих людей. Когда он говорит: "Но я же в больнице на фоне больных чувствую…", то есть: "Мне комфортно в больнице. Мне комфортно в окружении сирых, убогих, слабоумных". Вот это степень депрессивности. Депрессивный хочет помогать, ему для этого нужны убогие. Потому что на его фоне, на фоне убогих, как-то и сам становишься выше. Легко победить убогого, а ты победи красавца. Почему страшно любить красавца? А вдруг пошлёт. А убогий- точно не пошлёт. самооценку за счёт убогого искусственно повысить легко. Точнее иллюзию самооценки. А самооценка на самом деле повышается тогда, когда имеем дело с красивыми, сильными, уверенными в себе, богатыми и свободными людьми. Поэтому всегда подальше держитесь от людей, которые стремятся… Вот помочь кому- нибудь там… детскому дому, какому-то фонду и дальше, дальше. Это уже признак патологии."