Голоси стихли, наче двоє чоловіків йшли. Пристрій Таггарта намагався відстежити їх, але він нічого не чув, крім регулярного хропіння.
Потім новий голос: «Ви бачили б, як живуть інші! Зізнаюся, ми не так уже й погано влаштувалися, але Кратч та Візнер живуть як королі. Шампанське, фазан, жінки, пухові ліжка...
О, зупинись, Людвігу! Ми це знаємо, ми все це знали протягом кількох місяців. Що це могло бути? Вони завжди нагорі... Знову голоси стихли, знову німці.
Таггарт був доаолен. За ці кілька хвилин він дізнався більше, ніж за попередні дві ночі разом узяті. Однак цього ще було недостатньо. Він слухав далі німецькі голоси і задумався, хто такі Кратч та Візнер. Але удача підвела його. Безладна розмова перетворилася на розрізнені коментарі про те, хто має давати і чи завтра буде знову дощ.
Він залишався у своїй скрюченій позі ще дві години, слухаючи безглузді розмови. По обидва боки через короткі проміжки часу проходили вартові, явно не помічаючи його присутності. Принаймні йому ще пощастило в цьому відношенні.
Але нічого з того, що він почув, того не вартувало.
Настав час, вирішив він, рухатися далі і спробувати провести прослуховування великої низької будівлі, схожої на майстерню. Це була складна мета для слухового апарату, оскільки воно було оточене майже з усіх боків невеликими будівлями, складами, як він припустив, але, можливо - тільки можливо - він зміг би там щось вловити.
Він не поспішав, прислухався до кроків вартових, що віддалялися, і обережно вибирався з укриття. Раптом слуховий апарат вловив звуки голосів десь між великою хатиною та майстернею. Це був перший раз, коли він уловив голоси з цього напрямку, але також це був перший раз, коли хтось, крім китайських охоронців, і самого Таггарта, виходив уночі з дому, за винятком того, що переходив з однієї будівлі до іншої.
Таґґарт сидів зовсім нерухомо там, де знаходився. Говорили троє людей - тихо, вони йшли до нього. Двоє чоловіків і жінки. Усі три німці.
"... сказати "Кратч" цього разу?" - Голос молодої людини.
Чудові новини, - сказав повний баритон. «Я б хотів, щоб він дозволив мені все влаштувати, але ми працюємо на нього і повинні задовольнятися тим, що він робить все по-своєму. Ця людина скоро буде тут, за тиждень.
- Ви знаєте, хто це? - Жіночий голос, низький та мелодійний.
Якийсь доктор Бургдорф, Еріх Бургдорф. Я сам його не знаю, як і Кратч, мабуть. Але він людина, обрана групою для реалізації планів.
"Який гурт, Кратча?" Голос молодої людини. "Ні, ні, ні, звичайно ні, Гельмут," сказав інший, дещо нетерпляче. «Яким би претензійним не був Кратч, він не претендує на роль вченого. Ні, наш власний гурт обрав його. Він із Буенос-Айреса, де, як ви знаєте, розробили ударно-спусковий механізм.
“Ну ось, снаряд для нього готовий. Коли він приїде?
— Як я й сказав, упродовж тижня. Навіть Кратч не може назвати правильну дату, тому що, звичайно, ви не можете летіти прямо з Буенос-Айресу в Ханой. Як і всім нам, йому доведеться їхати манівцем, і тому деяка затримка неминуча. Але ж тепер це ненадовго.
- Рада це чути, - сказала жінка. «Чотири місяці тут для мене занадто багато. Це схоже на концтабір».
— Ільза, це невдале порівняння, — люб'язно сказав літній чоловік. Але Таґґартові здалося, що в його голосі була дивна нотка. "Ми не говоримо таких речей".
- Звичайно ні, Карле. Мені дуже шкода, — квапливо сказала жінка. — В'язниця, я сказав би краще. Але назвіть це, як хочете, тут немає приємної атмосфери, ні для жінок, ні для вчених.
Їхні голоси тепер були гучними, такими гучними, що Таґґарт майже відчув себе зобов'язаним приєднатися до розмови. Він уважно подивився крізь листя і побачив, що вони стоять поруч із сіткою огорожі, всього за кілька ярдів від зовнішніх воріт. У блакитному світлі вони виглядали блідими та болючими, він міг ясно бачити їхні обличчя. І не лише їхні особи. Таггарт мало не свиснув і на мить не зводив очей з дівчини.
Як і чоловіки, вона носила блакитно-білий лабораторний халат, але, на відміну від чоловіків, він обтягував її тіло, показуючи його вигини - чудові, повні, м'які вигини у всіх потрібних місцях. Таггарт виглядав зачарованим, коли вона зробила глибокий вдих, тому її груди піднялися і знову опустилися. Він майже відчував, як вони притискаються до його рук.
І з мене вже досить Крутча, - сказала вона.
Він не торкався тебе, чи не так? — різко запитав юнак.
Краще б він цього не робив, сказав собі Таґґарт.
Дівчина похитала головою. - Ні, в нього на думці щось інше, - сказала вона з огидою на привабливому обличчі. Це було привабливе обличчя, незважаючи на синій відтінок, і її губи були повні та теплі, але тверді. Принаймні так думав Бен Таггарт. "Ну, йому краще триматися подалі від тебе", - сказав молодик.