Балановська жила в Харкові в кінці двадцятих років. Її сценічна кар’єра була на схилі, після того вона була довгі роки професором Московської Консерваторії.
Серед гостей з чужих сцен залишився в пам'яті талановитий буковинець Орест Руснак. У Харкові він співав партію Каварадоссі в опері «Тоска». Артист був у розцвіті своїх вокальних і драматичних сил. Цього вродливого, радісного Каварадоссі не можна було не любити. Він був переконливий і в сценах кохання і в передсмертній елегії. Його рухи були граціозні, дикція досконала.
Руснак був у нас недовго.
В сезоні в опері з великим успіхом співав прекрасний драматичний тенор Михайло Голинський. Меломани любили його бездоганний голос. Вони завжди чекали від нього збагачення вокальної досконалості драматичним сценічним оформленням. Але артист належав до тієї категорії співаків, що хочуть тільки співати. Особливо, в Харківській опері, де режисер Й. Лапицький успішно запроваджував принципи музичної драми, відсутність сценічного образу у Голинського була помітна. Але голос його ніколи не розчаровував слухачів.
■
Далеко горять вогні харківських театрів і я ніколи не побачу їх.
Моїх земляків розкидало нівроку по всьому світі, а в Нью-Йорку осів харківський Йосип Гірняк, актор високого калібру. Як часто це буває в еміграції, він зостався невикористаний на дев’яносто відсотків, але сама його присутність тут і принагідні виступи багато важать для мене, харківського театрала.
Якось було зібрання у Джуса в Нью-Йорку. Так неофіційно, інтимно називають у нас Український Інститут Америки, зберігаючи ім’я людини, що дала українській громаді дорогий і гарний будинок.
Виступав Гірняк. Найбільше оживляє нам наше минуле якась мелодія, пісня, інтонація в розмові. Звук людського голосу скаже більше як десяток книг спогадів.
Слухаючи такий знайомий з «Березоля» голос Гірняка, я знову жив у Харкові моєї молодості. Копи він читав оповідання Косинки про сільського активіста, вставали переді мною не раз бачені виконавці директив партії і правительства. Не гоголівський примітивний квартальний Держиморда. Цей наш сучасний Держиморда вже «політично підкований», знає стандартну фразеологію, він на сто відсотків виконає «план до двору», він викидатиме на сніг дітей, він розвалюватиме комини.
Після цієї екскурсії в адміністративний апарат нашого села, була читана третя дія з «Народного Малахія». Це таки багато значить — почути тут на П’ятій Авеню, на великій скелі Манхеттена одного з тих, що доносили великий талант Миколи Куліша в мистецькій оправі «Березоля» до глядача. У нью-йоркській залі українського будинку чувся голос незрівняного Кума і голос був голос того самого Гірняка, що створив цю роль. Знов я був у переповненій театральній залі Харкова, Харкова, що ніколи не вернеться, знову крутилися в моїй пам’яті абстрактні декорації Вадима Меллера і пахло «Березолем» тоді ще живого Курбаса і тоді ще молодого Йосипа Гірняка. Живий шматок того «Березоля» в Нью-Йорку, в Манхеттені.
САДОВО-КУЛИКІВСЬКА ВУЛИЦЯ
Харків, ще перед тим, як став індустріальним, мав заслужене ім’я міста науки.
Перед революцією кілька десятків середніх шкіл — багато гімназій приватних і державних, духовна семінарія, хоч не було ні одного Кадетського Корпусу або військової офіцерської школи.
Університет постав з приватної ініціативи, повторюю з приватної, а не державної, ініціативи в Російській імперії На початку дев'ятнадцятого століття. Історик Дмитро Ів. Багалій нагадував якось у совєтський час, що то харківські міщани пожертвували землю університетові. Це та земля, казав він, де тепер збудовано Будинок Держпром. Після другої війни поруч з Держпромом розмістився і університет. Значить, таки утвердився на землі, подарованій харківськими міщанам и.
Університет Каразина, Потебні, Сумцова, Гіршмана носить тепер ім’я Максима Горького. Харківські студенти ще можуть дочекатися, коли вивіску змінять. На московському метро зняли ім’я Кагановича, що сяяло неоном над кожною станцією. З Київського тисячолітнього Хрещатика зішкрябали ім’я товариша Воровського. Може й Максиму Горькому не личить бути в Харківському Університеті, як не було б місця Шолохову або Маяковському на фасаді Гейдельберзького Університету.
Уже перед революцією, крім Університету, в Харкові були Технологічний, Комерційний, Ветеринарний і Сільськогосподарський Інститути.