Про Яковлева, який був головою «Главлескома», Ліберман говорив, як відомого в минулому чекіста, який сам розповідав про себе, що він засудив рідного батька до розстрілу за контрреволюцію, при чому вирок був виконаний.
Лісоторговець Ліберман між іншим дає короткі відомості про співробітників і підлеглих Яковлєва в Москві. У правління «Северолеса» був призначений якийсь Бреслав, що був раніше головою Московської Чека і вславився своєю жорстокістю. Другим членом правління був угорський комуніст Пор, колишній секретар Бели Куна, який разом з Белою Куном був відповідальний за всі жорстокості короткого періоду совєтської влади на Угорщині.
Ліберман зберіг для історії і зовнішні риси цих людей, які разом з Яковлєвим торгували таким сумним і моторошним товаром, що навіть західна преса кричала на ґвалт, дехто з гуманності, дехто збентежений низькими конкуренційними цінами демпінгу.
Бреслав був кривий на одне око, без усмішки і ніяк не можна було зустрітися з його поглядом. Він хвалився; що був одружений з дочкою генерала, любив комфорт і гарне життя.
Другий член правління Пор був інший: «меткий, рудоволосий, з великим ластовинням на обличчі, він відзначався пролазливістю жителя Галіції і жорстокістю мадяра». Таке було оточення Яковлева серед «фахівців» кривавого ремесла.
У Яковлева була сестра Клавдія Ковалева. Денікінська контррозвідка розстріляла її в Києві в 1919 році разом з Михайличенком і іншими українськими підпільними, робітниками-боротьбистами. Клавдія була одружена з одним із провідних боротьбистів Левком Ковалевим, що в травні 1920 року не перейшов до Комуністичної Партії більшовиків України і залишався позапартійним до 1934 року. В грудні 1934 року, зразу після убивства Кірова в Ленінграді, його втиснули в так звану кіровську справу, коли були розстріляні Близько, Буревій, молоді Крушельницькі та інші. Його не розстріляли. Може, Яковлів був ще десь на відповідальній роботі і це помогло, важко сказати. Ковалів одбував реченець 10 років на БАМ — Байкало-Амурській Магістралі. Він у 1937 році був ще живий, як казали мені в 1938 році в тюрмі його сини, два юнаки 18–19 років. Це були вродливі і розумні юнаки, стримані в поведінці, з великою гідністю. Я з інтересом дивився на них. Вони, рідні племінники Яковлєва, були добрими екземплярами людської породи. Виросли без матері, вони втратили її дуже рано. Хлопці Ковалева, що навпроти них я сидів в одній із келій, належали до гідного типу в’язнів-українців. Ув'язнення сприймали без обурення й розпачу, як неминучий суворий етап життя, як полон у ворожому таборі.
НАРКОМ ЮСТИЦІЇ СКРИПНИК
Серед постатей комуністів українців найбільше вирізняється характерна постать Скрипника. Менше впадають в око Чубар, Гринько, Порайко — теж українці на високих становищах.
Ім’я Скрипника зв’язують з національною політикою партії. Копи говорять про так звану українізацію, то зразу автоматично, як на пружині, з’являється ім’я Скрипника. Коли мова про Наркомат Освіти — тільки Скрипник, забуваючи, що перед Скрипником Наркомом Освіти був Шумський.
Тим часом справжнім апостолом національного, незалежного від Московської Партії комунізму, був Олександр Шумський, проти якого Скрипник і партія боролися. В наслідку тієї боротьби Шумського, який в 1920 році був (недовгий час) навіть членом Політбюро КП(б)У і в 1923-1925 роках керівником Відділу Агітпропу ЦК КП(б)У, знято з усякої роботи на Україні.
Уже в 1925 році Шумського, який свого часу називав КП(б)У партією окупантів, послали до Москви на другорядну роботу в профспілці. Далі він зник і як людина вже не існував. Проте ще довго Скрипник писав статті проти «шумськізму» і це показувало, що український націоналізм продовжував бути загрозою для його партії.
Про Шумського є мало відомостей біографічних, з нього рано зробили «нелюдину». Шкода, бо він заслуговує на більшу увагу. Переможця над Шумським — Скрипника знали більше, він сам писав про себе, а тепер, після реабілітації, про нього написали солодкі, казенні біографії, поставили навіть пам’ятник у Харкові.
Микола Скрипник народився в 1872 році в селі Ясиноватому на Катеринославщині. Його батько служив то телеграфістом, то помічником начальника станції на різних маленьких залізничних станціях, і дитинство Скрипника минало серед просторів українського степу, в околицях Дінця. Він розвивався самотою. Як він казав, вихідним пунктом його розвитку було вивчення української літератури та історії України. На юнака впливали родинні перекази про прадідів-запорожців, особливо про одного з них, що його польські шляхтичі посадили на палю за участь у повстанні Залізняка і Ґонти в XVIII столітті. На Скрипника-юнака мали великий вплив також вірші Шевченка.