Вся ця історія пішла б у небуття, коли б не довідався про неї наркомюст Скрипник. В дулі Аксариної Скрипник побачив щось глибоке. Чи не відчув нарком за цією дулею тисячі інших проявів непошани до комуністичної партії?
Наркомюст наказав судити Аксарину показовим судом. Аксарина сиділа в тюрмі, а в наркоматі юстиції юридична думка працювала над тим, як кваліфікувати злочин Аксариної. Нарком вважав, що Аксарина показала дулю не тим робітникам, що сміялися з неї, а всій пролетарській демонстрації, всій радянській владі. Хоч не було ніяких доказів, що Аксарина хотіла образити владу, наказ наркома треба було виконати. Але яку статтю прикласти? Новий кримінальний кодекс такого злочину не передбачав. Ухвалено судити Аксарину за аналогією. Це єдиний відомий мені випадок у судовій практиці, коли вжито аналогії: Аксарину притягнено до кримінальної відповідальності... за образу державного прапора.
Справу слухали в Червонозаводському театрі. Були гарячі промови прокурора Г. І. Волкова й оборонця Б. П. Куликова. Скрипник весь час сидів у ложі, багато курив й уважно стежив за ходом правосуддя. Аксарину засудили до тюремного ув’язнення.
Вульгарний жест дружини антрепренера коштував би їй при звичайному розгляді справи в народному суді якихось десять карбованців штрафу або тиждень примусової роботи. Її вчинок потонув би серед тисяч проявів сварливих людських характерів. Але вразливість і підозріливість наркомюста Скрипника, коли йшлося про верховну владу партії, наклали на аксаринський епізод зловісну печать. Від аксаринської нібито дрібної справи простяглася похмура стежка, якою пішли десятки тисяч людей в «Сибір неісходимий» за анекдот, за найменшу непошану до малих і великих партійних вождів. Тому і варто згадати про харківський, тоді ще прилюдний, суд у Червонозаводському театрі.
■
До справи про убивство Котовського Скрипник мав безпосередній стосунок, як особа, що очолювала тоді на Україні радянську юстицію і прокуратуру. В цьому випадку за допомогою судової процедури «оформлено» ліквідацію Котовського — організатора відомих кавалерійських рейдів.
Григорій Іванович Котовський до революції сидів в одеській тюрмі за кримінальні злочини. Його збройні грабунки відзначалися сміливістю і навіть трохи романтикою, але це були все таки грабунки, правда в стилі Робін Гуда. Політичні в’язні були звільнені зараз же на другий день після революції. Котовському пощастило вийти з тюрми тільки кілька місяців після неї, бо він не був політичним в’язнем. Під час боротьби України проти більшовиків Котовський зробив багато для закріплення совєтської окупації. Його відомий кінний корпус після закінчення воєнних дій стояв завжди напоготові в районі Бірзули. Це, власне, була не частина червоної армії, а військо Котовського. Його одного слухалися і шанували його бійці. Вся територія, де стояв корпус, була під безконтрольною владою Котовського, який не визнавав втручань московського і харківського урядів.
Сам Котовський був сміливий авантурник, жорстокий і свавільний, відомий необмеженим впливом на своїх вояків і тому непевний для Москви.
Вночі 6 серпня 1925 року, в радгоспі Чебанка (що фактично був маєтком Котовського) під Одесою якийсь Майоров убив Котовського. Про убивство було оголошено в газетах, був названий і вбивця. Можна було чекати жорстокої розправи над убивцею пролетарського полководця, контрреволюційної версії мотивів убивства й «обурення» народних мас. Але справа пішла іншою дорогою. За оформлення правосуддя взялися ті органи, про які писав у своїх статтях Скрипник. Майорова тихенько судила «чрезсессия губсуда». Уже в назві можна відчути спорідненість з ЧК — «Чрезвычайной комиссией». «Чрезвычайной сессией» звалася в той час спеціальна колегія з судовими функціями для секретного розгляду контрреволюційних справ, яка складалася з трьох чекістів; вона ніколи не засідала в будинку губсуду, а виносила свої вироки в кабінетах ГПУ. Чрезсесія завжди розглядала справи без участи оборонця і цим не відрізнялася від подібних до неї, відомих органів розправи: колегії ЧК і колегії ГПУ.