На цей раз, щоб надати справі сякого-такого характеру законності, для участи в справі був призначений одеський адвокат Г. Я. Сосін. Це був єдиний випадок участи адвоката в історії існування чрезсесій.
Майоров виконував при Котовському якусь адміністративно-господарську роботу. Але з результатів закритого чекістського суду можна зробити висновок, що Майоров був чекістом при особі Котовського із спеціальними завданнями. Пояснення Майорова, як розповідав потім його адвокат, були, хоч і романтичні, але туманні. Майоров нібито побачив свою дружину разом з Котовським вночі у садку. Не витримавши образи подружньої чести, він убив Котовського. Суд чекістів задовільнився цією версією і багато не розпитував. Задовільнився цією версією і наркомюст та генеральний прокурор Скрипник. Майорова засудили до позбавлення волі. Через дуже короткий час адвокат Сосін зустрів свого незвичайного клієнта на волі і в дуже доброму настрої.
■
Скрипник згадував про те, як Ленін виряджав його на Україну. «В усякому разі прощальні слова Ільїча були про те, щоб я свідомо перегинав і загострював у боротьбі з великодержавним російським шовінізмом українське національне питання, ставлячи його за одну із сил розвитку пролетарської революції на Україні».
Разом з Леніним Скрипник розумів, що Українська Центральна Рада «мала перспективи стати на чолі всеросійської контрреволюції на ґрунті національного питання». Так само Скрипник разом з Леніним оцінював скликаний Центральною Радою з’їзд народів, який за словами Скрипника показав, «що вона (Центральна Рада) свідомо хоче стати всеросійським організаційним центром контрреволюційних сил, спрямованих проти пролетарської революції на ґрунті національного питання» («Вісті ВУЦВК» з 20 грудня 1925 року).
Ще немає достатніх матеріалів, щоб відповісти на питання, як глибоко розвинувся в Скрипнику конфлікт між комуністом-більшовиком і українською основою його індивідуальності. Провадити ленінську стратегію довелося йому не в стінах кабінету, а серед того народу, де він виріс, сформувався і до якого належав. Українська дійсність двадцятих років, спротив усіх національних сил цій ленінській стратегії не могли не впливати на ленінського емісара — Миколу Скрипника.
■
Про сім’ю Скрипника знали мало. Перша дружина Скрипника, Марія Миколаївна Скрипник, більшовичка з 1906 року, була секретаркою Леніна в совнаркомі в 1917–1918 роках. У Харкові вона була короткий час десь у 1923 році і знову повернулася до Москви. Це була жінка років 48–50, з м’якими рисами обличчя, з спокійними рухами і стриманим голосом. Одягнена скромно, вона нагадувала тих представниць інтелігенції, яких у російській імперії найбільше можна було зустріти серед акушерок і вчительок.
В літературі за кордоном ім'я М. Н. Скрипник згадувано в зв’язку з так званими Сіссенівськими документами, які доводять факт одержання Леніним грошей від німецького уряду. На листі полк. Бауера до Леніна є нотатка, підписана: «М. Скрипник». Цю нотатку писала Марія Скрипник.
■
Уже в перші роки роботи Скрипника в наркоматі юстиції почали згадувати у зв'язку з його іменем його секретарку, молоду і жваву жінку на ім’я Раїса Леонідівна Петрова. Поза очі її більше називали Раїчкою — з тим відтінком легкої іронії, яку завжди викликають занадто впливові секретарки при могутніх людях. Вона говорила мені, що її дівоче прізвище було Певзнер.
В Кисловодському 1924 року на Кавказі я жив у тому самому санаторії, де й Раїса Леонідівна. Тоді ж був у Кисловодському і Скрипник в іншому санаторії для високих партійців. Щодня можна було бачити як Нарзанною галереєю проходив у парк уже немолодий нарком під ручку з молодою своєю секретаркою. Він був дуже старанно вбраний, в добре випрасуваному костюмі з чесучі, китайського шовку, матеріалу популярного в нас до революції. В його поведінці було багато галантності.
Молода секретарка наркома мала той рівень освіти, який діставали дочки середньо-буржуазного прошарку в гімназіях. Раїчка, років на тридцять молодша від свого наркома, була енергійна, рухлива і балакуча. Невисока на зріст, але пропорційно збудована, принадна жінка, і старий більшовик, після досить довгого періоду неоформлених романтичних взаємин з своєю секретаркою, оголосив її своєю дружиною. Історія доволі звичайна для старих мужчин, коли вони мають гроші або владу.
Для нового подружжя умови житлового кооперативу вже не надавалися. Для наркома був звільнений і умебльований окремий будинок у Харкові на Садовій вулиці, недалеко від Чорноглазівської вулиці. В цьому будинку молода дружина згодом народила Скрипникові сина, якого назвали Миколою. Життя в будинку на Садовій було невідоме харків’янам, як і життя всіх комуністичних вельмож. Ідучи цією вулицею, на другому боці, можна було бачити трохи далі будинок, огороджений муром з чавунними ґратами, ще й закритими залізними щитами. Тут жив Косіор, а згодом Постишев. Ця вулиця виглядала затишно, і навіть голодні селяни, що пробивалися в 1933 році до Харкова по хліб, не могли порушити спокою добре охоронюваних резиденцій вождів.