О десятій годині ввечері в усіх кабінетах горить світло — починається праця. Праця кінчається о шостій вранці. З багатьох кабінетів чути матюки і стогони. Але не завжди. Здебільшого двері зачинені і в коридорах, конвоїри, що ведуть арештанта, псикають:
— Пс, пс.
Це, щоб не побачив арештант іншого арештанта, щоб не зустрілися вороги народу. Ізоляція, таємниці слідства, тонка робота слідчих органів, що охороняють державу.
Та звідкись вириваються матюки і не змінне однакове на весь СССР:
— Будешь падпісивать. Падпісивай. Мать, мать, мать.
■
Моя розповідь про тюремні зустрічі охоплює час від початку вересня 1937 року до листопада 1939 року у харківських тюрмах. Тільки місяці лютий і березень 1938 року я був в’язнем у київських тюрмах. Київський період я вирізнив у окремий розділ.
Харківський Обласний Відділ НКВД мав свою внутрішню тюрму в будинку НКВД — Чернишевська вулиця, 19. Цю адресу треба зберегти в пам'яті, якщо ми маємо історичну пам’ять. Довгі роки перед перенесенням столиці до Києва тут було НКВД УССР, а раніше ГПУ УССР. Сотні тисяч людей пройшли через цю Чернишевську Дев’ятнадцять. В 1937 році Харків був уже тільки обласним центром і знову через ті двері, непомітні для прохожих, тисячі людей ішли на знущання і загибель.
Комендатура містилася в малому будинку провінційного стилю, де колись жила мирно якась родина середнього достатку. Він притулився біля високих воріт, що через них «чорні ворони» привозили в’язнів. Зразу за ворітьми через десяток кроків був вхід до внутрішньої тюрми. Це п’ятиповерховий будинок, збудований у дворі ГПУ-НКВД у тридцятих роках, очевидно, тоді як розбудовано і перебудовано цілий квартал. Про будівлю тюрми ніхто з нас не знав. З вулиці внутрішню тюрму не видно.
Від царських часів залишилися Холодногорська тюрма (тюрма номер один) і тюрма на Тюремній вулиці (тюрма номер два). Назва «Холодна гора» менше промовляла як назва місцевості. В країні, де тюрма грає таку велику роль, з Холодною горою насамперед зв’язане уявлення про неволю, ґрати, гніт. Цю велику тюрму побудовано на початку нашого століття. Спецкорпус для в’язнів НКВД огороджено високими цегляними мурами від інших тюремних будинків. Тут був суворий режим, голодний пайок, повна ізольованість і безправність. В той час Холодногорський спецкорпус був найбільшою тюрмою в Харкові для політичних.
На Тюремній вулиці був колишній тюремний замок, навіть з чотирма вежами на центральному будинку — майже столітня будівля. Спецкорпус і тут огорожено мурами і дуже ізольовано.
У Києві внутрішня тюрма НКВД УССР була тоді в колишньому Інституті для благородних дівиць на Інститутській вулиці. Вона займала напівпідвальне (неглибоке) приміщення в будинку, що стоїть вздовж вулиці, навпроти великого будинку Гінзбурга. Для потреб всеукраїнського НКВД ця тюрма була мала і на Печерську існував філіал Внутрішньої тюрми НКВД УССР, він був на Печерську, через дорогу від Лаври в будинку колишньої військової гауптвахти. Тут, як і на Інститутській, був надзвичайно суворий режим, у подробицях розрахований на те, щоб зламати тілесний і душевний опір жертви.
Лук’янівська тюрма в Києві — ім’я відоме як і ім’я Холодногорської тюрми — теж мала спецкорпус. Для мене Лук’янівська тюрма була тільки коротким пересильним пунктом.
Були ці тюрми на Україні тільки філіалами всесоюзної єдиної і неділимої тюрми СССР.
Всякі думи, всякі спогади обсідають людину в тюрмі. Згадував я дещо. У Москві, на Арбаті відвідував я відомого колись адвоката Н. К. Муравйова. Він був помічником і учнем великого судового промовця Ф. Н. Плевако. В кабінеті Муравйова висіла фотографія Плевако з написом. Цю фотографію подано у збірці промов Плевако, що була перед революцією опублікована за редакцією Муравйова. Замість звичайної в таких випадках присвяти, Плевако написав французькою мовою думку якогось француза, що його ім’я я не можу пригадати: «Настане час, коли кат гратиме велику роль в історії Росії».