«Прогулка», ця злиденна порція повітря під час кружіння в закамарку тюремного двору, звучала в нього «переґульке» і багато, багато було в нього інших шедеврів російської філології.
І серед українців бувають люди, які зі всеросійської мови роблять несвідомо карикатуру, хоча ніби добре її вчилися в школі. Вони чемпіони природного опору нації проти асиміляції. Але їм далеко до старого бундівця Карповського. Його спокійна й природна зневага до чистоти й величі мови Пушкіна була без порівняння.
Я зустрів його через два місяці в іншій тюрмі, коли його брали на допит. Мало залишилося від Карповського. Та це стосувалося до кожного з нас. Державна машина нищення людей працювала досконало. В минулому він був визначним бундівцем. У нього не було надії вийти на волю і він пішов під колеса тієї машини.
■
До приречених через свою колишню діяльність належав також один член російської революційної партії — українець Ю. П. Тесленко-Приходько.
В 1917 році Юрій Петрович був членом Київського Губерніального Комітету Російської Партії Соціалістів-революціонерів. Тоді він був активним в Київській Міській Управі, саме в ті часи, коли Київ переходив під владу різних урядів.
Коли скінчилися бурхливі часи, Тесленко-Приходько керував Рентгенологічним Інститутом у Києві, а потім у Харкові.
Він був син Петра Васильовича Тесленка-Приходька, студента з народницької групи «Чорний Переділ» і Олени Антонівни, уродженої Косач, рідної сестри П. Косача, батька Лесі Українки. Родився він у вісімдесятих роках минулого століття в Сибірі, копи батьки були там на засланні. Хоч і близький родич Косачів — двоюрідний брат Лесі Українки і племінник Олени Пчілки, Юрій Петрович належав до загальноросійської революційної інтелігенції.
Заарештований за молодих років студентом у Києві, одсидів якийсь місяць, і досить комфортабельно, у поліції в участку і поїхав до Німеччини, де в 1911 році с кінчив Мюнхенську Політехніку. Життя в Мюнхені типової для тих часів молоді з Російської імперії, що вчилася за кордоном, напівемігрантів — напівстудентів викарбувало свої сліди на ньому. Він залишився соціалістом загальноросійського стилю.
Згадуючи мюнхенські часи, він з достатньою дозою пошани називав колишнього меншовика Майського (Ляховецького) Іваном Михайловичем, хоча Майський уже давно більшовик, на високих дипломатичних посадах, політично на інших позиціях і разом з тим режимом, який тримає колишніх друзів соціялістів у тісній тюрмі.
У камері Юрій Петрович складає з сірників якісь формули (олівці і папір нам заборонені), розповідає про свій інститут Рентгена. Людина з нього правдива, масна, часом гаряча і гостра. Фігура спортовця. Хоч йому уже п’ятдесят п’ять років, великі світлі очі ще повні життя, риси лиця з різьбленим носом ще не обм’якли, хоча він уже проходив конвеєр, і доволі тяжкий. Видно, що в нього темперамент борця і він не збирається піддатися.
Соціалістичні переконання він прийняв, мені здавалося, не серцем, а розумом, ніби формули з фізики (він за фахом фізик). Вони абстрактні, вселюдські, але чесні і він обстоюватиме їх. Барви України, її природу, людей він мало відчуває, я б назвав це легким національним дальтонізмом. Ворожості до України нема, Україна існує ніби в теорії, але й російського патріотизму не помітно.
В роді Лесі Українки Тесленко-Приходько майже космополіт.
Він був одружений двічі, обидва рази з єврейками, перша була партійна. Щоб офіційно одружитися перед революцією з єврейкою, він прийняв лютеранство. Сина його від першого шлюбу охрещено лютеранином.
До своїх українських родичів він ставився тепло, по-родинному.
Коли ховали Лесю Українку, він робив фотографії. Відомі опубліковані фотографії — то його робота.
Багато нашарувань нашої доби на цій людині. Коли я слухав його незалежну мову, знаю, що він скоро знову піде на довгі ночі мук, бачу горду поставу його голови, всього тіла, готового зустріти муки, я забуваю про всі ті нашарування — партійні програми двадцятого віку, національний дальтонізм, «лютеранство». Я бачу покоління його предків, людей гордих і вільних, людей України, бачу майбутнє цієї людини, що блукала манівцями нашого століття, бачу як його катують і як він мужньо терпить і я впізнаю в його рисах гордість, твердість його козацьких предків.
Його справа тяглася довго. Його судили і засудили до розстрілу. Адвокат його оскаржив вирок. Кілька місяців Тесленко-Приходько був у смертній камері. Знаю, що він у смертній камері гартував свою волю і запровадив певний режим. Думаю, що й там він складав свої формули з сірників, щоб відігнати думки далі від смертної нудьги. Він витримав. Вирок було замінено на позбавлення волі в лагерях. Але в лагері він дуже скоро помер.