Головою Управи або за німецькою номенклатурою — Обербюрґермайстром був Олексій Іванович Крамаренко, професор-хімік, спеціаліст в галузі силікатів, що викладав у Інституті Силікатів. Йому було понад п'ятдесят років. Він говорив українською мовою, хоча з русизмами, що було недивно для технічного спеціаліста, не філолога. Проте, якось у розмові він прохопився цитатою з революційного поета Чумака — боротьбиста. Я подумав, що він за молодих років любив, очевидно, українську поезію. Людина була з нього м’яка. Через брак адміністративного досвіду і м’яку вдачу він легко підпадав під вплив енергійніших своїх співробітників, які намагалися прикриватися його іменем для своїх цілей.
Недалеко кабінету Голови міста був кабінет німецького військового чиновника, що підлягав Комендантові міста. Це був Oberkriegsverwaltungsrat Петерскнотте.
В той вечір, коли військо зайняло Харків, Петерскнотте, що в його функції входило керівництво цивільною частиною життя міста, зустрівся з групою харків’ян. Хто організував цю зустріч, важко сказати. Невідомо було також, хто підбирав людей для цієї зустрічі. Результатом зустрічі з Петерскнотте було призначення Управи Міста і багатьох районних бургомістрів. І проф. Крамаренко й інші імена не були іменами відомими в місті.
З цього можна було зрозуміти, що німці не шукали ніяких політичних груп і не інтересувалися українськими національними елементами.
МАЙСТЕР ПРОВОКАЦІЇ В ХАРКІВСЬКІЙ УПРАВІ
Згаданий вище Полуведько зайняв у новосформованій Управі Міста пост керівника Відділу Кадрів і секретаря Управи. В хаотичних перших тижнях серед людей, жадібних до новин, розносились чутки, що в Управі є прибулий з заходу українець не то Полуботько не то Полуведько.
Ніхто з харків'ян досі Полуведька не знав. Це була людина понад сорок років, з початком лисини на високому лобі, з розумними уважними очима. М’які риси обличчя і стримані, спокійні манери, спокійна певність у поведінці справляли солідне враження. На його вбранні не можна було побачити слідів довгих походів, пройдених у воєнних обставинах сотень кілометрів. Також не було видно по ньому, що це скромний совєтський службовець у стандартній зношеній одежі. Зимове пальто з каракулевим ковніром, добре пошите. Певно десь у «Індпошиві», тобто на замовлення, а не з «Швейпрому», не з тої незугарної, сірої, грубошерстої швацької продукції, яка недбало вдягає мільйони людей.
Полуведько був на такому становищі, де мав повну інформацію про людей, хто хотів працювати, або вже працював в Управі — кадри. Кожний ніс до Полуведька свою анкету. Тільки анкети тепер писалося інакше, як недавно. Ще кілька тижнів тому в анкетах замовчувано, замазувано, вибріхувано сумнівне минуле. Сьогодні в анкетах гордо описувано всі репресії від недавньої влади, що пішла за Дінець. Все, що в минулому, недавно було прокляттям, тепер здавалося просто «путьовкою» в майбутнє.
Уважно всіх розпитував Полуведько, уважно читав автобіографії. Через короткий час Полуведько почав проявляти активність — політично-організаційну. В Управі декому роздавано шматочки паперу з написаними іменами. Це були запрошення на політичне зібрання. Одне зібрання було в театрі «Березіль» (ім. Шевченка). В коридорах театру на стінах ще було повно портретів акторських. Збори відбували в фойє на другому поверсі. Було дуже холодно. Холод у неогріваних приміщеннях завжди сприймаємо тяжче, ніж холод надворі. Ніхто не скидав зимових пальто.
Говорив Коник, був за столом Президії Полуведько і міський голова Крамаренко. Коник говорив щось про орден, з наголосом на останньому складі. Присутнім організація ордена і програма дня були неясні. Учасники зборів були все українці з національним минулим, хоча був серед них і один чоловік чужий, тільки й того, що працівник Управи. Видно було, що діло робилося нашвидку.
Другі збори так само через роздані папірці відбувалися в підвалі «Просвіти» на Садово-Куликівській вулиці. Так само холодно. Так само випадково зібрані люди, що здебільшого не знають один одного. Збори короткі. Одкриває збори Коник і дає слово Полуведькові. Полуведько пропонує всім встати, підійняти руки і повторювати за ним слова присяги. Всі без заперечення присягають. З текстом присяги до цього ніхто не був знайомий. Після цього Полуведько граціозно говорить, що організація наша, власне кажучи, напівлегальна.
Я голодний. Електрики в місті немає, води немає, їсти нема чого. Вертаюся до холодної своєї квартири. Четверта година дня, сутеніє, треба поспішати, бо по місту ходити можна тільки вдень — воєнний стан. Німецькі солдати можуть застрілити пізнього прохожого.