Відгомоніли буремні роки 1917–19 і сталося так у революційному коловороті, що Віктор Сапіцький мусив емігрувати сам, а Зоя Олексійовна з дочкою Лесею зосталася на Україні. В Полтаві була членом кваліфікованої педагогічної групи в Першій Українській Гімназії, де Зоя Олексіївна викладала українську мову і літературу.
Пережила розгром інтелігенції Полтави, в двадцятих роках, коли це чарівне, романтичне місто було виразним громадсько-політичним осередком Лівобережжя. Метнулася до Донбасу, а потім до Харкова. Тут ми пізнали її енергію і великий громадський темперамент і глибоку культуру.
Війна робить буденними і незначними мільйони великих людських трагедій. Для багатьох харківських друзів, що вже рушили з рідної землі і заклопотані кожний своєю власною долею, звикали з тупою байдужістю приймати безглузді несправедливості війни, звістка про загибель 3. О. Сапіцької була дуже тяжкою.
Зі Львова восени 1944 року вона, відрізана подіями від доньки, що вже була в Європі, пробиралася з випадковою групою людей. Одним з етапів було словацьке село Цесари Медоварці. Тут комуністичні партизани заарештували її разом з кількома іншими подорожніми. Без суду, без оправдання вони розстріляли безборонну, немолоду жінку, яка прагнула пробитися на Захід, на волю.
■
Родина Недужих заслуговує на особливе місце в Харківському літопису.
За скупими біографічними даними про цю родину криється барвиста історія національного і людського самоствердження людей твердих, виразних у духовних своїх проявах.
Марія Матвіївна Недужа, якій довелося вмерти за справу українського націоналізму, була донькою росіянина, учителя грецької мови в Кам’янець Подільській Духовній Семінарії — Матвія Петровича Соколова і його дружини українки Ольги Іларіонівни Герасинкевич. Учитель грецької мови був вимогливий і семінаристи не любили його до того, що навіть пробували втопити його. Він благав пощади і семінаристи випустили його. Маруся була на стороні буйної бурси і навіть, як переказували, виправляла крадькома у батькових відмітках недобрі оцінки (бали) на кращі.
Жила Маруся з батьками у їхньому будинку на Новому Плані, будиночок з парадним ходом, зі штахетами — палісадником. Гуляла в Новому Парку, а внизу десь Смотрич дзюрчав під старовинним містом.
Скінчило миле дівча гімназію Славутинської і поїхало до Києва на Вищі Жіночі Курси. Доба була бурхлива — 1917 рік, вернулася Маруся українською патріоткою. На зборах перед студентами казала, що вона хоч почасти й московського роду, але мусить присвятити себе українській землі на якій виросла.
Тодось Недужий, з яким вона тоді одружилася, був студентом Кам’янецького Університету, а перед тим уже був офіцером у старій і в українській арміях.
З українського Кам’янця багатьох молодих патріотів доля порозкидала далеко. Недужих прибила до Харкова, де обоє закінчили вищу освіту в ранніх двадцятих роках, коли контроль був нещільний. Марія Матвіївна дістала хімічну освіту, а Тодось економічну.
Тодося Недужого не раз арештовували і в інтервалах він примощувався на роботу десь поза Харковом, роз'їздну часом. Родина, де була вже дочка Оксана і стара мати, залишалася в Харкові.
Ті згущені національні почуття, конденсовані під великим тиском, мусіли вибухнути, коли змінилися обставини.
Серед перших організаторів національного життя подружжя Недужих помітно вирізнялося. Т. Недужий разом з Микитою Васильовичем Кекалом уже в грудні 1941 року організував Міський Банк, який незабаром прийняв форму Господарського Банку. Як директор цього Банку (з М. В. Кекалом — віце-директором), Недужий багато зробив для економічної відбудови Харкова — кредитуючи облспоживспілку, маслозавод, хладобійню і дрібні підприємства. Банк почав також роботу на периферії в справі організації сільськогосподарських кредитових товариств.
Умови окупаційної дійсності не могли не викликати гострої опозиції в Т. Недужого, який брався до справи з планами добре підготованого і виробленого українського економіста. В попередні роки на його очах була знищена всяка незалежність банківського і кооперативного апарату України і він добре розумів свої завдання. Твереза оцінка показувала обмежені можливості, але в тодішніх умовах присутність таких людей як Тодось Недужий у зруйнованій і мінімально відбудованій економіці означала менше голодних смертей, менше страшних злиднів воєнного часу.