Недужий і його дружина не обмежилися легальними формами роботи.
Марія Матвіївна, коли дедалі окупація показувала свої прикмети, часто не крилася зі своїми почуттями до німців. В її гарних карих очах спалахували іскри неприхованої ненависті, коли вона говорила про них.
24 вересня 1942 року Тодося, Марію Недужих разом з дочкою Оксаною арештовано. За даними, які збереглися у М. В. Кекала, Марія Матвіївна померла в тюрмі СД, а Тодося Недужого з дочкою Оксаною розстріляли німці 27 січня 1943.
Стара мати Недужого носила передачі до тюрми, захворіла на висипний тиф і померла ще тоді, коли діти її були живі в тюрмі.
Так загинула вся родина Тодося й Марії Недужих, незабутніх постатей українського Харкова.
КОСТІ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ
И тщетно там пришлец унылый
Искал бы гетманской могилы.
Забыт Мазепа с давних пор.
А. Пушкін
Велика епічна поема В. Сосюри «Мазепа» не могла пробитися через цензуру, але зберігалася і в списках кружляла серед населення, коли я був там.
J. Kolasky, Two Years in Soviet Ukraine, Toronto 1970.
Багато ще маємо цікавого в нашому житті, не все ще заснувалося павутинням буднів. Особливо я ціню зустрічі з людьми і ті розмови, про які поет сказав: «А слова дружнього за гроші не купити».
Зацікавило мене оповідання одного мого приятеля про речі небуденні. Та й сам він не зовсім вкладається в стандартну мірку.
Почати з того, що він бився під Крутами. Ось він спокійно розповідає про той зимовий день 1918 року, і я дивлюся на його різьблене обличчя, на гостро закреслене широке підборіддя, яке більше говорить про завзяття, аніж про звичайну нашу впертість. Це обличчя твердої людини, і я легко уявляю собі його молодим, із шкільної лави, з рушницею в бою під Києвом. Здається, що про таких людей писав Євген Маланюк:
Потім, після всіх терпінь і злигоднів, які доля так щедро відважила молодим воякам молодої нашої держави, він був асистентом у Б. Іваницького й Ів. Шовгенева в Подєбрадах в Українській Сільсько-Господарській Академії.
Далі працював інженером у Румунії і Австрії. У віці понад п’ятдесятьох років, уже в Бразилії, дістав ще один диплом високої школи.
Цей наш Крутянин — Степан Іванович Матвієнко — зберігає в пам’яті багато цікавого, багато про українців, що колонізували Бессарабію.
Він шукав і знаходив грамоти господаря Молдавії Степана Великого, писані староукраїнською мовою. Знав козацькі українські села Казаклію, Волонтири або Старокозаче, де аж до часів румунської адміністрації зберігалися в сільській церкві запорозькі прапори. Розповідає про село Нерушай, де осіла частина наших козаків, що не послухали кошового Головатого і не схотіли йти на Кубань, гукаючи до нього: «Не рушай»!
Але найбільше притягають увагу в його оповіданнях місця і пам'ятки, пов’язані з гетьманом Мазепою.
Крутянський вояк старанно шукав усе, що зв'язане з Мазепою. Це для мене означає більше, ніж природну його цікавість.
Українець-інженер у Бендерах був вояком того самого війська, гетьманом якого був Мазепа давно, за інших, не менш бурхливих часів.
Так онуки приходять на могили дідів.
Я записав одно з його оповідань:
«Старослов'янська назва Бендер — Текін. Українці, татари і румуни звуть його Тягинею або Тіґіною. Турки назвали Бендер.
У Тягині на Протягайлівській вулиці стоїть старий, напівзруйнований дім-замок, що його люди називають Мазепиним домом. Але з міських архівів видно, що то був дім гетьмана Пилипа Орлика, а не Мазепи. Цей дім (Степан Іванович зробив з нього в 1931 році фото) стояв на Каушанській дорозі за містом, тепер уже в місті, бо воно виросло. Новий хазяїн переробив будівлю і покалічив первісний вигляд.
Про розташування українців у Бендерах точніші відомості виявила Шведська комісія для консервації історичних пам'яток, яка працювала там 1925 року.
Перший українсько-шведський табір після переправи через Дніпро був у молдавському селі Варниця — за 4 кілометри на північ від міста і фортеці. Біля залізничної колії, що веде до кар’єрів жорстви, ліворуч над Дністром стоїть розрита могила. Варничани звуть її «козацька могила». Під могилою на пологому березі Дністра є три криниці з довгими журавлями. Люди звуть їх по-румунськи «Мазепині криниці» — Fontanele Lui Mazepa.