— Дурню ти, дурню! — вів своє Саймон. — Я ж хотів вивищити тебе над іншими, ти б у мене зажив ще краще, ніж Сембо і Квімбо. Чи ти хоча б розумієш, від чого відмовився? Зараз замість того, щоб щоденно приймати на спину порцію батогів, сам би керував неграми і випивав у вітальні з господарем. Ти головою подумай! Час уже за розум узятися. Викинь свої молитовники і Біблію у полум’я!
— Оце вже ні! Крий мене Боже від такого! — вигукнув Том.
— Та не допоможе тобі твій Бог! Його нема, розумієш ти це чи ні?! Якби він був, ти б мені до рук не потрапив, голубе. Релігія — це шарлатанство чистої води. Просто комусь вигідно її поширювати. А тут пан над панами я. Вір у мене, Томе, і ні у кого більше. Тільки я можу дещо для тебе зробити.
— Дякую, господарю, не треба, — відповів Том. — Я уповаю лише на Бога. Поможе він мені чи ні — від цього моя віра не похитнеться. Йому краще знати, що і як робити.
— Ну я ж кажу — просто дурень! — Легрі плюнув Томові просто в обличчя, копнув ногою у груди і на прощання сказав: — Я йду! Але скоро ти валятимешся переді мною навколішки, уже зовсім скоро!
Легрі програвати не вмів. Він став на прю із самим Богом. Ну не міг він пережити, що його раб кориться комусь крім нього.
Буває так, що людина от-от готова зневіритися під тягарем страждань, коли здається, що вже все, кінець і ти готовий здатися, і саме тоді відкривається якийсь таємний резерв моральних і фізичних сил. Тоді людина стає непереборною.
Так сталося і з Томом. Богохульство жорстокого, злого господаря дуже його вразили. Він і досі виживав на вірі, але сумніви були вже дуже сильними. Він мов приріс до пня, на якому сидів біля вогнища, увесь час дивився в одну точку. І ось в один момент все довкола немовби затягнулося туманом, з якого виник образ Христа із закривавленим чолом, у терновому вінку. Том із побожним жахом дивився на нього. Глибокий погляд цих безмежно добрих стражденних і від того співчутливих очей запав йому в душу і немовби пробудив її зі сну. Том простягнув до нього руки і впав на коліна, вражений тим, що Христос навідав його. Поволі видіння почало видозмінюватися: гострий терен перетворювався на золоті промені, страдницьке обличчя Господнього сина просвітлішало. Він нахилився над Томом і ревний християнин почув: «Той, хто перемагає, сяде поряд зі мною на моєму престолі, так само, як я, перемігши, сів на престолі батька мого». Вислухавши цю обіцянку Бога-Сина, Том впав у забуття.
Коли він прокинувся, вогнище вже згасло. Його одяг наскрізь змок від роси. Разом із вогнем зникли і всі його сумніви, душа Томова наповнилася величною гордістю. Тепер він більше нічого не боявся — ні голоду, ні холоду, ні приниження, ні самотності. З моменту зустрічі з Христом він більше не сподівався, що його життя зміниться на краще і що воно буде взагалі. Відтоді Том всі свої надії покладав на вічність. Він підняв очі на німі зорі — янгольські сонми, що дивилися з неба на людину, і згадав один зі своїх улюблених гімнів:
Цей гімн Том любив часто співати і раніше, коли почувався більш щасливим, але лише тепер відчув усю глибину його змісту.
Відомо багато свідчень духовно розвинених, чуттєвих людей про те, що їм являлися святі. Вони запевняють, що це не видива й не примари, а видимі, реальні образи, аж ніяк не уявні. Психологи пояснюють це тим, що сила уяви і відповідне душевне налаштування здатні підкорити собі всі п’ять людських відчуттів і породити подібні явища.
Ніхто не знає, якими шляхами приводить Господь стражденні душі до віри, як переконує їх у тому, що він є, живий і люблячий. Що їм, зневіреним і невтішним, дарує надію і мужність? Якщо бідний раб, забутий цілим світом, стверджує, що сам Ісус постав перед ним і говорив до нього, хто насмілиться заперечувати його свідчення? Адже сказано в Святому Письмі: «Я прийшов на землю зцілювати зневірені серця, проповідувати полоненим звільнення і розраджувати невтішних».
Настав світанок. Невільники Легрі вервечкою потягнулися в поле, страждаючи від холоду, голоду й страху. Та був серед них один, який ступав упевненими кроками, бо його віра у всемогутню Господню любов була надійніша за землю, по якій він ішов. А Легрі нічого не знає! Не знає, що його раб вже сильніший як за нього самого, так і за його тортури і зневагу. Що б він тепер не зробив — усе для Тома буде допомогою на його шляху до заслуженої вічності.