Почалася облава. Погоня стрімко кинулася на болота, розмахуючи факелами, кричачи, нацьковуючи собак. Усі негри також побігли до краю плантації. У будинку не залишилося ані душі, тож ніхто і не помітив, коли втікачки повернулися на подвір’я й увійшли в приміщення через чорний хід. Через вікно вітальні жінки спостерігали за тим, як старанно їх ловлять, бачили, як ланцюжок зі смолоскипів розтягнувся край багнища.
— Дивися, дивися! — вигукувала Емілі. — Облава почалася. Бачиш, скільки вогнів? Боже, собаки… Ти чуєш? Що б від нас залишилося, якби ми сюди не повернулися? Благаю, Кассі, нумо ховатися! Скоріше, скоріше…
— Та чого поспішати? — спокійно відповіла їй Кассі. — Тут лише ми з тобою — усі там. Вони розважатимуться аж до ночі. На все свій час. На горищі ми ще насидимося, а поки що… — вона повільно дістала ключ з кишені куртки, яку Легрі, поспішаючи, кинув на підлогу, — поки що треба запастися на дорогу.
І Кассі відімкнула шухляду письмового стола, вийняла звідти пачку грошей і швидко перерахувала їх.
— Кассі, не треба! Ти що? — відмовляла її Емілі.
— Чому це? — огризнулася Кассі. — Як ти гадаєш: краще вмерти голодною смертю на болотах чи скористатися цими грошима й дістатися вільних штатів? Гроші відчиняють всі двері, люба! — З цими словами вона засунула пачку за пазуху.
— Але ж це крадіжка… — прошепотіла Емілі.
— Крадіжка? — Кассі розсміялася. — Всі ці гроші — крадені, у нас і у таких самих, як ми. Він украв наші життя, нашу свободу! Тож цей вчинок не такий уже й поганий. Нехай тільки хто посміє дорікнути мені!.. Але ми заговорилися, час підніматися. Крім їжі, одягу і постелі, я припасла свічки і деякі книги. Щоб не нудьгувати. Ти не хвилюйся, туди ніхто не попхається. А якщо хтось і наважиться, то… З мене вийде чудовий привид. Вони у мене наїдяться страху!
Дорогий читачу, пропоную піти слідом за цими сміливими жінками на горище і подивитися, як Кассі облаштувала для них тимчасовий притулок. Для нас це буде сюрприз, як і для Емілі.
Великий ящик для перевезення меблів Кассі завбачливо повернула до нижнього вузького кута даху. Всередині було підготовлено спальні місця — два матраци і подушки. Поряд стояв кошик зі свічками, їжею та одягом. Те, що Кассі планувала взяти у дорогу, було складене у два дорожні вузлики.
— Ось дивись, тепер ми будемо тут жити, — сказала Кассі, зачіпляючи світильник на гак, який напередодні забила у стінку ящика, — подобається?
— А ти впевнена, що вони на горище не полізуть?
— Я багато б віддала, аби побачити, як Саймон Легрі сюди лізтиме! — сказала Кассі, сміючись. — Не хвилюйся! Він навіть до сходів боїться підходити, не те що на горище вилазити! А щодо негрів… Вони сюди й під загрозою смерті побояться зазирнути!
Оглянувши нові хороми і переконавшись, що Кассі все продумала добре, дівчина трохи заспокоїлась. Вона відкинулася на подушку і запитала:
— Кассі, а чому ти сказала, що вб’єш мене? — спитала наївна дівчина.
— Щоб ти отямилася, злякавшись, — відповіла Кассі. — І зауваж: моя погроза спрацювала! А на майбутнє запам’ятай: втрачати над собою контроль ніколи не можна! Треба тримати себе в руках, що б не трапилося! Якби не я, він би тебе вже впіймав.
Емілі здригнулася, уявивши, що могло б бути.
Настала тиша. Кассі почала читати любовний роман, а знесилена від хвилювань і страху Емілі задрімала. Її розбудив шум у дворі: там голосно балакали, коні цокали копитами, собаки гавкали. Дівчина тихо зойкнула і підвела голову.
— Повернулися, — спокійно констатувала Кассі. — Не бійся. Он, подивися в щілину. Бачиш, усі в зборі. Саймон вирішив відкласти пошуки до ранку. Дивися: коні загнані, собаки ледве ноги тягнуть. Саймоне-Саймоне, але й клопотів ти через мене маєш! Та це лише початок! Не там ти шукаєш…
— Мовчи! — прошепотіла Емілі. — Ще почують!
— Нехай! Злякаються ще більше, — сказала Кассі. — Не хвилюйся. Ми можемо тут хоч танцювати. Нам навіть вигідно тримати їх у страху.
Поволі звуки внизу почали стихати. Легрі, проклинаючи втікачок і свою невдачу, завалився спати. Він твердо постановив зловити їх завтра за будь-яку ціну.
Розділ XL
Страдник
