Выбрать главу
Брайант

Навіть найдовша дорога колись закінчується, і навіть найтемніша ніч змінюється світанком. Він вірив, що за праведне життя Бог подарує йому квиток у нескінченний радісний день. Коли ми познайомилися із Томом, він жив по-своєму щасливо. У нього була сім’я, повага побратимів і добрі господарі. Потім ми були свідками, як його позбавили усього, що він любив, розлучили з рідними людьми. Ще пізніше ми прожили із ним довгі роки сподівань на повернення назад і врешті-решт побачили, як ця надія вмерла. Що було далі, ми також знаємо: приниження, жорстокість, безвихідь. Та він гідно пережив ці лихоліття своєї долі і був винагороджений: йому явився Ісус і дав надію на вічне життя. Тільки цього Том відтоді й чекав.

Втеча Кассі та Емілі розлютили і без того навіженого Легрі. Його гнів впав на беззахисного Тома.

Коли господар примчав до невільницького селища зі звісткою про втечу рабинь, Томові очі засяяли радістю, руки невільно здригнулися, і Легрі це помітив. Також його розлютило, що Том не приєднався до погоні. Змушувати його це робити було ніколи, бо Легрі вже був навчений: на впокорення цього негра піде багато часу.

А Том залишився у селищі, та ще й не сам, а разом із тими, хто сприйняв його навчання про Христа. Вони разом молилися, щоб утікачки врятувалися, щоб їм вдалося дістатися вільних штатів.

Невдача, яка спіткала Легрі, розпалила вогонь ненависті до непокірного Тома ще більше. Цей негр виявляв характер із першого дня. Легрі дратували його мовчазна впертість і залізна витримка.

Якось уночі йому наснилося, що Том відмовлявся виконати якесь доручення, і Легрі прокинувся від власного крику:

— Я ненавиджу тебе, скотино! Ненавиджу! Ти — моя власність! Та я… Я навіть сам не знаю, що зроблю із тобою! Ніхто нічого не дізнається, не поцікавиться, що трапилося із рабом! Ніхто! — і Легрі стиснув кулаки так міцно, ніби він уже душив Тома за шию.

Та це все були емоції, а гору над почуттями взяла практичність Легрі. Оскільки Том був хорошим робітником, добросовісним і чесним, господар не поспішав його позбуватися.

Легрі все ще був упевнений, що зловить утікачок і поверне назад. Він вирішив скликати на допомогу сусідів, які завжди радо погоджувалися взяти участь у ловах із подвійною користю для себе: за винагороду і з рабовласницької солідарності. План був простий і перевірений — оточити болота зусібіч. А якщо раптом йому не вдасться їх зловити, то він вже придумав, на кому зжене злість за цю невдачу — звичайно, це мав бути Том. Якось інтуїтивно Саймон Легрі відчував, що цей негр якось пов’язаний із втечею рабинь, і у цьому він був правий.

Можливо, хтось думає, що рабовласники в своїх же інтересах піклуються про своїх невільників. Так, є й такі, і їх навіть більшість. Але бувають і винятки. Той, хто божеволіє від люті, іноді діє сам собі у збиток. До того ж Легрі вважав рабів знаряддям праці, а не людьми, і був переконаний, що краще купити нове, ніж ремонтувати зіпсоване.

Кассі та Емілі спокійно переночували на горищі. Зранку Легрі зібрав сусідів-плантаторів на своєму подвір’ї. Вже всі зібралися і були готові до погоні: вершники гарцювали на конях, собаки, свої і чужі, виривалися від негрів і загрозливо гарчали.

Верхи мали їхати два наглядачі з сусідніх плантацій і приятелі Легрі — колеги по чарці. Компанія зібралася відповідна до ситуації — між ними можна було влаштовувати змагання із жорстокості та підступності. Господар ходив поміж друзів і власноручно пригощав усіх горілкою, не обділяючи навіть невільників. Рабовласники так заохочували негрів ловити своїх побратимів, які надумалися утікати.

Кассі та Емілі підглядали за зборами своїх переслідувачів через щілини між дошками. Вітер доносив до них обривки фраз.

— Дивися! Оці всі телепні зібралися нас ловити! — сказала Кассі.

Дівчина від страху відсахнулася вглиб горища, а Кассі продовжувала спостерігати за тим, що відбувалося на подвір’ї. Сумна усмішка торкнулася губ рабині-наложниці, коли вона почула, як вони розподіляються на групи, вихваляються нюхом собак і повчають негрів, що робити з утікачками, якщо пощастить їх упіймати. Кассі довго слухала все мовчки, але потім не витримала і вигукнула схвильовано:

— Не можу більше це слухати! Господи милосердний, а ти, ти це чуєш? Ми усі грішні, але чинити так, як вони… Це жахливо! Ну чим ми гірші за них? Хто їм дав право так із нами…

Кассі затулила обличчя руками і так просиділа, погойдуючись, декілька хвилин. А потім вона підняла очі на свою молоду подругу і сказала дуже серйозним тоном:

— Якби не ти, Емілі, я просто зараз вибігла б до них і здалася. Я благословила би того, хто пристрелив би мене! Ну навіщо мені життя? Хіба навіть вдала втеча поверне мені моїх дітей? Чи, може, підірве устої рабства? Навіщо мені та свобода?!