Тієї ж ночі, після відвідин Легрі у образі примари, Кассі вирішила, що час утікати настав. Деякі негри стверджували, що бачили на власні очі, як не один, а два привиди мчали алеєю до дороги.
Емілі та Кассі вибігли з маєтку Легрі вночі й зупинилися перепочити аж на світанку. Дорогою вони поскидали з себе білі простирала. Кассі зодягнулася так, як зодягаються креолки — у чорне з голови до п’ят. Густа вуаль повністю сховала її обличчя. Утікачки придумали собі такі ролі: Кассі — знатна дама, а Еммі — її служниця.
Зіграти роль поважної пані для Кассі було неважко. Вона була вихована у заможному домі, вміла достойно триматися, вільно говорила французькою. До того ж у неї ще збереглися деякі предмети минулої розкоші — вбрання й коштовності.
Опинившись на окраїні міста вранці, жінки купили валізку, спакували в неї деякі речі, найняли носильника і утрьох пішли до маленького готелю.
Першим, кого вони там зустріли, був Джордж Шелбі. Він затримався у готелі, очікуючи корабля.
Кассі впізнала юнака, якого вона бачила крізь щілини у даху. Вона бачила, як він вдарив Легрі, як повіз із маєтку мертве Томове тіло на своєму возі. Розгулюючи будинком в образі примари, вона дізналася, хто він такий, звідки і чому приїхав по Тома. Все, що вона почула, переконало її у тому, що цьому молодому джентльменові можна довіряти. Вона зраділа, довідавшись, що далі вони їхатимуть на одному кораблі.
Благородна зовнішність Кассі, її горда постава і вишукані манери, а найбільше — гроші, які вона витрачала на послуги і щедрі чайові, надійно захищали її від підозр. Люди не прискіпливі до тих, хто щедро платить. Кассі завбачливо запаслася грошима на дорогу.
Юний Шелбі та Кассі познайомилися ще у готелі, й на посадку на корабель вони поїхали одним екіпажем. Джордж шанобливо посадив Кассі на корабель і обрав для неї та її служниці хорошу каюту.
Поки корабель плив по Ред-Рівер, Кассі не виходила на палубу, прикинувшись хворою. А Емілі майстерно грала роль турботливої прислуги й ні на крок не відходила від ліжка кволої господині.
Коли вони дісталися до Міссісіпі, Джордж дізнався, що незнайомка також збирається їхати вгору по річці. Він був галантним юнаком і запропонував купити квиток в окрему каюту на корабель, на якому мав плисти сам. Того-таки дня усі троє пересіли на великий корабель «Цинцинатті». Кассі одужала швидко, мов за велінням чарівної палички. Вона сиділа на палубі, виходила до загального столу. Усі пасажири звертали на неї увагу і перешіптувалися про те, що в молодості ця поважна пані, мабуть, була красунею.
Джордж був спостережливим юнаком. Йому одразу здалося, що ця жінка щось приховує. Кассі часто ловила на собі його задумливий погляд. Він скромно опускав очі і відводив їх в бік.
Кассі почала переживати, чи не запідозрює він бува чогось? Але скоро заспокоїлася і вирішила довіритися йому. Кассі розповіла йому про все: хто вона така, хто Емілі, і як вони опинилися з ним в одному готелі.
Джордж із задоволення допоміг би будь-якому рабові з плантації Легрі, тим паче жінці, яка приятелювала з Томом. Він пообіцяв допомогти їм усім, чим зможе.
У сусідній із Кассі каюті подорожувала француженка, мадам де Ту. З нею їхала чарівна дівчинка років дванадцяти.
Коли ця пані дізналася, що Джордж — уродженець Кентуккі, вона зацікавилася ним. Їхнє знайомство пройшло невимушено завдяки безпосередності дівчинки, яка могла розвеселити будь-кого. Пасажири радо знайомилися, бо подорож була нудна та довга — вона тривала аж два тижні.
Джордж часто розмовляв із мадам де Ту, а Кассі була присутньою при цих бесідах. Всі вони точилися навколо однієї теми — Кентуккі. Пані добре зналася на особливостях тамтешнього життя і скоро співрозмовники з’ясували, що вони — далекі сусіди. У них знайшлося чимало спільних знайомих.
— Чи немає серед ваших знайомих плантатора на ім’я Гарріс? — запитала якось француженка.
— Є такий дідок — жорстокий рабовласник, має плантацію неподалік від нас, — відповів Джордж Шелбі. — Але ми рідко бачимося. У нашій родині не прийнято товаришувати з такими людьми.