Я мрію про одне: щоб світ визнав нас і не поділявся на білих, чорних, жовтих… Я хочу дожити до того дня, коли мій народ отримає право на вільне існування. Але з чого ж почати? Ти скажеш, що народ Гаїті намагався, та з цього нічого не вийшло. Я маю цьому пояснення. Раса, на основі якої сформувався характер гаїтян, деградувала. Звісно, потрібні століття, перш ніж люди того краю, позбавлені самостійності, доростуть до неї. Інша справа Африка. На її берегах я ясно бачу могутню республіку, яку очолюватимуть найкращі її сини — ті, хто завдяки своїй волі, безстрашності, наполегливості зуміли врятуватися від рабства. Колись батьківщина моєї матері була слабкою. Але тепер вона змогла досягти визнання у таких могутніх країнах, як Англія та Франція. Так, вони визнали її, поставили в один ряд із іншими націями земної кулі. Туди я хочу поїхати з сім’єю і там жити з народом, який мені до душі.
Мабуть, я дуже здивував тебе… Але я можу обґрунтувати свою позицію. Живучи у Франції, я мав змогу детально вивчати долю свого народу в Америці. Я уважно слідкував за боротьбою аболіціоністів і колонізаторів. Так, споглядаючи за тими подіями збоку, я побачив більше, ніж побачив би у самому вирі тієї боротьби.
Я усвідомлюю, що наші гнобителі можуть скористатися прикладом Ліберії — діяти усіма засобами, щоб завадити нам на шляху до визволення. Але нехай вони пам’ятають, що вчинками людськими править Господь. І саме він порушив усі їхні плани, тож мусимо спробувати і ми.
Ми живемо у знаменний час. Нації народжуються швидко. У нас є високий рівень цивілізації, щоб утворити республіку. Немає потреби відкривати щось заново, головне — зуміти скористатися досягнутим. Якщо ми зараз сміливо візьмемося до справи, нам і нашим дітям належатиме великий Африканський континент. Цивілізація і християнство облагородять його, республіки народжуватимуться там, як яскраві тропічні квіти, що цвістимуть віками… І все це буде творінням нашої нації.
Можливо, хтось подумає, що я просто втікаю, що мені байдуже до побратимів, які залишаються тут і досі тягнуть ярмо рабства. Та це не так. Якщо я хоч на мить забуду про них, нехай Господь забуде про мене! Але тут я безсилий, я нічим не можу їм допомогти. Для того, щоб спробувати розірвати ланцюги рабства, мені необхідно поїхати звідси, стати повноправним членом нації, з думкою якої рахуватимуться представники інших світових спільнот. Якщо її визнають, то вона зможе сперечатися, доводити, відстоювати свої права. Хтось один цього зробити просто не зможе. Потрібна визнана громада однодумців.
Колись Європа головуватиме над вільними націями світу, я навіть не сумніваюся в цьому. І тоді з рабством, пригнобленням та іншими соціальними несправедливостями буде покінчено. Колись інші країни визнають нас. Тоді на конгресі вільних країн нам нададуть слово, і ми виступимо на захист нашого нещасного народу, прибитого рабством до землі. Тоді Америка буде змушена очищатися від вікової ганьби, бо це прокляття не лише для Африки, але й для неї самої.
Ти дивуєшся, що я будую такі величні плани, мрію про республіку. Ти, мабуть, порадиш починати з малого — просто дати змогу представникам мого народу утворити національну меншину всередині Америки, як, наприклад, ірландська, німецька чи шведська! Я не проти цього, але лише за тих умов, що нас урівняють у правах з рештою меншин, не дивлячись на колір шкіри чи соціальний рівень. Тут Америка нам заборгувала, бо саме вона спричинила наші біди. Я наголошую на тому, що ми не вимагатимемо платні за минулі гріхи. Але майбутнє має змінити їхнє ставлення до нас. Пройде дуже багато часу, перш ніж білі навчаться неупереджено ставитися до небілих. Тому краще подбати, аби у нашого народу була своя країна. Ми різні — навіщо ж силувати природу і поєднувати непоєднуване? Африканська раса чекає благодатного впливу цивілізації та християнства. Дайте нам волю — і, можливо, з’ясується, що африканці більш моральні істоти, ніж англосакси.
Спершу долю світу вирішувала англосаксонська раса. Її сини — рішучі, енергійні, сильні — були гідні цієї ролі. Але я християнин і чекаю на нову еру всезагального миру і братерства. Мені здається, її настання вже відчувається. Те, що зараз усі країни світу потерпають від епохальних змін, лише підтверджує мої здогади.