Розгорілася неймовірна метушня і шарпанина. Сем і Енді, голосячи, безладно бігали маєтком, собаки брехали, Майк, Моз, Менді, Фенні і решта дітлахів верещали, плескали у долоні й вешталися під ногами, заважаючи усім.
Сірий жеребець Гейлі, норовливий кінь, був головним актором у цій виставі. Сценою була ціла галявина з півмилі завдовжки, зусібіч обгороджена густим лісом. Йому страшенно подобалося, що він може зовсім близько підпускати до себе ловців, а потім, зневажливо фиркнувши, стартувати з місця галопом і мчати лісовою стежиною у саму гущавину.
Зловити коней — це була остання справа, яку хотів зробити Сем. Проте його намагання, буцімто їх впіймати збоку виглядали досить героїчними. Його панама із пальмового листя, як меч Річарда-Левового Серця, що завжди виблискував у центрі битви, маячила в усіх місцях, де спіймати коней не було жодного шансу. Він стрімголов туди кидався, голосно зазиваючи інших: «Ось він! Тримайте! Лові-і-іть!..», — таким чином ще більше збезладнюючи загальну біганину.
Гейлі бігав туди-сюди, лаявся, викрикував прокльони, тупав ногами. Містер Шелбі безрезультатно намагався керувати діями Сема і Енді з ґанку, а місіс Шелбі, спостерігаючи із вікна своєї кімнати за тим, що відбувалося надворі, то заливалася сміхом, то знизувала плечима, у глибині душі здогадуючись про причину цього хаосу.
Десь опівдні прегордий Сем з’явився верхи на Джеррі, одночасно ведучи на поводі жеребця Гейлі. Кінь був змучений, але його очі світилися прагненням свободи. Це підтверджували і широко роздуті ніздрі тварини.
— Ось! — переможно крикнув Сем. — Якби не я, ловили б і досі, а я таки піймав!
— Впіймав він! — спересердя буркнув Гейлі. — Та якби не ти, такого б узагалі не трапилося!
— Боже мій, сер, як погано ви про мене думаєте! — ображено вигукнув Сем. — Я так старався, бігав, мов ошпарений… Я ж сімома потами облився!
— Гаразд, годі про це, — сказав Гейлі. — Три години через тебе згаяно, недолугий ти роззяво! Годі вже клеїти дурня, їдьмо!
— Як це їдьмо? Та ви що, сер! — благально сказав Сем. — Так ви і нас, і коней заженете. Ми ледве на ногах тримаємося, коні потомлені. Невже ви збираєтеся поїхати, не пообідавши? Та й коника вашого, сер, треба почистити, гляньте-но, який бруднющий! А Джеррі накульгує. Місіс сваритиметься, якщо ми отак вирушимо в дорогу… Ви не хвилюйтеся, сер, Ліззі ми неодмінно впіймаємо! Те ж мені — утікачка!
Місіс Шелбі підслухала цю розмову і була нею вельми задоволена. Вона вирішила, що тепер її черга зіграти свою роль. Вона вийшла на ґанок, поспівчувала Гейлі з приводу нещодавніх прикрощів, і почала умовляти його залишитися на обід, запевняючи, що стіл буде готовий негайно.
Гейлі не залишили вибору, тож із кислою фізіономією він пішов до вітальні. Сем, скорчивши огидну гримасу у нього за спиною, тріумфально повів коней до кінного двору.
— Ти це бачив, Енді?! Скажи, бачив? — торохтів Сем, заходячи до конюшні і прив’язуючи коней. — Ох він і лаявся, ох і тупав ногами! Мені така комедія до скону не набридла б! А я собі кажу: «Лайся, лайся, старий дідько! Чекай, поки я коней впіймаю, наберися терпіння…» Ех, Енді, цю пригоду я нескоро забуду!
І вони обидва, повалившись на землю біля конюшні, реготали аж до болю у животах.
— Шкода, що ти не бачив, як він мене дірявив поглядом, коли я підвів коня! Якби міг, убив би мене на місці! А я спокійний, ніби й не винен ні в чому.
— Та я усе бачив, бачив! — сказав Енді. — Але ж ти і хитрун, Семе! Справжній лис!
— Що правда, то не гріх! — прийняв похвалу Сем. — А місіс стояла біля вікна і аж заходилася від сміху. Ти помітив?
— Де там! Я ж гасав, мов півнем клюнутий! — відповів Енді.
— От бачиш, Енді, — сказав Сем, спроквола беручись чистити коня Гейлі, — а я все встигаю. І артистом побув, і глядачем одночасно! Треба бути уважним і усе помічати, тож змалку привчайся бачити навіть те, що відбувається у тебе за спиною. Ану, підніми ногу коню. Так от, деякі негри спостережливі, деякі ні. От у чому різниця! А якби я зранку не помітив, куди вітер дме?.. Хіба я не втямив без зайвих слів, чого хоче наша місіс? Га? Отак-то! Отже, я спостережливий. Талант та й годі! У кожного є свій талант, і якщо розвивати його, то можна далеко піти!
— Якби сьогодні вранці я тобі дещо не розповів, подивився б я на твою спостережливість! — добродушно зауважив Енді.
— Ти мудрий хлопчик, будуть з тебе люди. — мовив йому на те Сем. — Що тут такого, коли я скористався твоєю підказкою? На те ми і друзі, тож не вихваляйся даремно. А тепер саме час і нам пообідати. Щось мені підказує, що сьогодні місіс звелить нагодувати нас ситніше, ніж звичайно.