Сем тицьнув Енді кулаком під бік, і вони поскакали геть, голосно регочучи. Їхній сміх ще довго лунав у вухах Гейлі.
Розділ VІІІ
Врятовані!
Вечоріло. Тікаючи від работорговця, Еліза опинилася на березі штату Огайо. Їх із сином огорнув сивий надвечірній туман, що повільно піднімався над водою, а розлив і льодохід були нездоланною перепоною на шляху її переслідувача. Роздратований поразкою, Гейлі спересердя сплюнув і, відвернувшись від стрімкої течії, повільно поплентався до готелю, розмірковуючи, що ж робити далі. Господиня готелю запропонувала йому кімнату у протилежній від входу частині будинку. Там був стіл, застелений блискучою чорною клейонкою, і декілька стільців із високими спинками. На підлозі лежав килимок, зшитий із решток старих килимів. На поличці над каміном, у якому ледь животіло полум’я, стояли рядочком сувенірні статуетки. Гейлі присів на грубу лавку і поринув у роздуми щодо марноти людських сподівань.
— І навіщо я зажадав собі цього хлопчиська?! — невдоволено бурчав він. — Тепер мене пошито в дурні! — І він вилаявся сам на себе найгіршими словами. І хоча він на все те заслуговував, ми як люди культурні за ним не повторюватимемо.
Картав він себе недовго, бо гучний різкий голос, який долинав із вхідних дверей готелю, видався йому знайомим. Гейлі підійшов до вікна.
— От так пощастило! Правду кажуть люди: свою долю й конем не об’їдеш! Невже це таки Том Локкер?
Гейлі швидко навстіж відчинив двері. Біля стійки у куті кімнати стояв дебелий, плечистий чоловік у куртці з буйволової шкіри, хутром назовні. У цій одежині його обличчя нагадувало звірячу морду. Його образ був просто просочений жорстокістю, яка читалася в усьому. Любий читачу, уявіть собі бульдога, який швендяє поміж людьми на задніх лапах у куртці і шапці — оце і буде копія того неприємного чоловіка. Він був не сам. Образ його супутника викликав зовсім інші емоції. Маленький, худорлявий, із типово котячими рухами, він здавався підозрілим і настороженим. Цей тип мав темне хвилясте волосся, довгий ніс і чорні очі, які пронизливо дивилися на світ.
Чолов’яга налив собі півсклянки віскі і залпом випив. Менший зіпнувся на пальці, покрутив головою, ніби принюхуючись до пляшок на стійці, і нарешті тремтливим тоненьким голоском замовив собі м’ятної настоянки. Отримавши напій, він вдоволено подивився на склянку, не сумніваючись у правильності свого вибору, і почав обережно попивати настоянку маленькими ковтками.
— Але ж і поталанило мені! Яка приємна зустріч, Локкере! — вітав Гейлі свого колишнього компаньйона, підступаючи до стійки з привітно розкритими обіймами.
— От дідько! — крекнув той. — Яким вітром тебе занесло сюди, Гейлі?
Його товариш на ім’я Меркс миттєво відірвався від склянки, витягнувши уперед шию, і вирячився на незнайомця, мов кіт, який приміряється вхопити здобич.
— Як же здорово тебе бачити, Томе! Мене така біда спіткала! Допоможи, друже! Ти — моя остання надія!
— Ну звісно! Всі знають: якщо Гейлі радий когось бачити, то йому точно щось від цієї людини треба, — глузливо прорік Локкер. — Кажи вже, що там у тебе трапилося?
— Це твій друг? — недовірливо глянувши на Меркса, запитав Гейлі. — Компаньйон, гадаю?
— Так. Знайомся, Мерксе. Це саме той, з ким я працював у Натчезі.
— Радий знайомству, — сказав Меркс, тягнучи для привітання суху довгу руку, більше схожу на пташину лапку. — Вважаю за честь познайомитися з паном… Гейлі?
— З ним, сер, — відповів Гейлі. — І з такої щасливої нагоди, джентльмени, я неодмінно мушу вас пригостити. Агов, ти, — звернувся він до чоловіка за стійкою, — будь добрий, подай нам окропу, цукру, сигар і обов’язково «живої води». Зараз ми славно погуляємо!
Гейлі — жертва обставин — зворушливо описав невдачу, яка його спіткала. Насуплений Локкер мовчки слухав колишнього компаньйона. Меркс підказував офіціанту, як треба робити пунш, а поміж тим тицяв своїм гострим підборіддям і носом просто Гейлі в обличчя, намагаючись вловити кожне його слово. Мабуть, закінчення історії йому дуже сподобалося, бо він аж затрусився від німого сміху, тамованого десь глибоко всередині його підлого нутра.
— І-гі-гі, непогано вас обскакали! Хех! Але ж як грамотно провернули справу — нема до чого причепитися! — пищав Меркс, скрививши свої тонкі губи у неприємній гримасі.
— Та що із тих непутящих хлопчиськ візьмеш! — зітхнув Гейлі.
— От було б добре вивести таку породу жінок, які б своїх дітей не любили! Безцінні були б рабині! — умліваючи із власного дотепу, підсміювався Меркс.