У гирлі Дунаю діялося щось неймовірне. Це розважались мальки чорноморських оселедців. Їх нещодавно винесли сюди дунайські хвилі.
Маленькі рибки метушились, сновигали вздовж і впоперек. Одні ганялись за іншими, плавали з ними наввипередки. А ось кілька побилося через смачного рачка.
Раптом усі побачили, як до них щодуху мчить маленький Блись-Блись, швидко ворушачи хвостиком і плавцями.
— Гей, мальки! Що я бачив! — гукнув він. — На нашому куті з’явились якісь незнайомі риби — великі, дуже гарні. По боках у них аж по п’ять рядів якихось прикрас. А плавають ці риби глибоко, аж біля самого дна.
До гурту підплив крихітний мальок-пузанок і сказав повагом:
— То ж не дорослі риби, то такі ж мальки, як і ми, тільки осетри.
Цей пузанок сам приплив аж від угорського міста Будапешта і тому вважався метикованим мандрівником.
— Послухайте, — сказав таємниче брат Блися Хлюп-Хлюп, — я їх теж бачив. Це дуже горді риби, навіть голови не підводять від дна, риються там собі мовчки. І з ними спроста не заговориш.
— Погляньте! — вигукнув Блись-Блись. — Он одна саме під нами.
Справді, під ними на дні з’явилася велика риба, мабуть, з півметра, відкопала носом якусь черепашку і розкусила її. Наші мальки-оселедчики завбільшки з мізинчик не могли повірити, що такі великі риби — теж мальки!
— Скажіть, — насмілився наблизитись до неї Хлюп-Хлюп, — а звідки ви сюди припливли? І що це у вас за оздоблення таке причеплено?
— Припливли ми сюди з великої ріки Дунаю, — досить гордо відповіла риба.
— Ой, так і ми теж припливли звідти! — зрадів Хлюп-Хлюп.
Але риба, не звертаючи уваги на слова оселедчика, вела далі:
— А ці прикраси у нас на відзнаку того, що наш рід — рід осетрів — найстаріший з усіх риб’ячих родів, і нам нема про що з вами говорити, — несподівано закінчив осетер.
Ображені маленькі оселедчики попливли вгору, стиха перемовляючись обуреними голосами:
— Ну й нахаба!
— Якийсь неввічливий зайда!
— Дуже нелюб’язні риби. Ніколи не зустрічав таких.
А Хлюп-Хлюп був так ображений, що у нього навіть пропав настрій ганятися за маленькими рачками. Він поплавав трішки коло самої поверхні води, та ось раптом побачив якісь бульбашки. Вони піднімались і одна по одній лопались у повітрі.
Хлюп-Хлюпові, звичайно, закортіло довідатись, що це таке. Він кинувся вглиб, але, занурюючись усе нижче й нижче, мало не наштовхнувся на колючу спину. Ой, це була спина одного з цих пихатих осетрів!
— Ти чого сюди запливло, маленя? — спитав осетер здивовано, але не сердито. Він саме викопував дивного щетинкуватого черв’яка, і від цього піднімалися бульбашки, які так зацікавили Хлюп-Хлюпа.
— Пробачте, я не хотів вас турбувати, — мовив Хлюп-Хлюп. — Один з осетрів сказав, що нам ні про що з вами говорити. Але я побачив бульбашки нагорі і хотів дізнатися, звідки вони. А це виявилось, що ви відкопуєте собі поживу.
— Якого це ви хвалька зустріли? Я якраз не від того, щоб з кимось поговорити і розповісти про своє життя.
Осетер, звичайно, не пам’ятав того часу, коли він народився. Про це він і сам знав тільки з розповіді старших. З чорної ікри, прикріпленої до кам’янистого берега, одного дня почали один по одному з’являтися мальки. Вони розривали оболонки ікринок, і вистрибували у воду — ще слабенькі, беззахисні, кумедні створіннячка із дивним міхуром на животі. У цьому міхурі тримався запас поживних речовин на перший час.
Згодом мальки, використавши усі ці запаси, навчились добувати собі свіжий живий корм. Через небагато часу слід було вирушати в далеку мандрівку.
— Ой, скільки вражень назбиралось за дорогу! — розповідав осетер.
— То розкажіть, як ви сюди дістались, де вам випало плисти?
— Ми пливли здалеку. Спершу нас несла дуже швидка і зовсім чиста й прозора вода. А попід берегами коливалися слідом за течією густі м’які водорості… Вода, як скажена, стрибала по камінню. Я ледве витримав той жах. Уже було мало не зомлів, але потроху річка ставала широкою, спокійною, і ми без пригод попливли далі.
Мандрівники не могли знати, що то вони пропливали жахливе місце на Дунаї — Чортові Ворота. Адже вони були тільки риби.
— Уже мої супутники були не маленькими і не беззахисними. Вони помітно зміцніли і виросли. Та, кажуть, я й сам також змінився. Вода вже не була така прозора, як спершу. Нас хитали каламутні жовтуваті хвилі. Ми пливли до самих дунайських гирл. Тепер ми стали ого які молодці!
Малий Хлюп-Хлюп уважно слухав.
— Ой, як цікаво, і ви так добре про все розповідаєте. А ваш пихатий родич навіть і говорити з нами не хотів. Тепер ви тут будете?