Аж ось припливають вугри до гирла річок і починають підійматися вгору річкою. От тоді вони вже й виглядають, як справжнісінькі вугри, тільки зовсім невеличкі. Такими і Костик міг би ласувати, коли б ми ближче до моря жили. Я таких вугриків бачив у Баренцовому морі, недалеко від гирла однієї річки. Вони запливали з моря під самий берег і розповзались, вигинаючись, наче ящірки, поміж камінням. А наш вугор пропливав колись через Чорне море.
— Оце так мандрівник! — скрикнув Івась. — Навіть не просто далекого, а найдальшого плавання. Не думав ніколи, що це так цікаво! А ви все про риб вивчаєте?
— Ні, — відповів Олег, — я вивчаю комах, вони теж дуже цікаві. А мої товариші вивчають риб. Вони, досліджуючи життя риб, по річках і морях плавають.
— Скажіть, а дівчатам теж можна риб вивчати і всюди плавати? — несподівано спитала Оленка.
— Звичайно, можна… — засміявся Олег. — От приїдуть наші студентки-іхтіологи, я тебе з ними неодмінно познайомлю. А може, ти сама працюватимеш колись у вугровому господарстві. Мабуть, з часом будуть у нас і такі господарства. Наші вчені домовились з ученими Франції про цікавий обмін. Ми їм надсилаємо у Францію ікру щук для розведення в їхніх водах, а від них чекаємо мальків вугра, оселимо їх у ставках на Волині.
А Мишко вже почав думати, чи не взятись йому вивчати життя риб, замість комах. Це ж так цікаво!
Новий мешканець
У величезній сибірській річці Амурі плавала зграя риб товстолобів. Раптом щось майнуло у воді.
— Сіті! — гукнув один із товстолобів і миттю виплигнув вгору, у повітря. За ним так само стрибнули всі його товариші. Але впали вони уже не в воду, а в маленький рибальський човник. Їх було так багато, що човник перекинувся і рибалка сам потрапив у воду. Товстолоби опинились у річці і дуже зраділи, адже це для них була знову воля.
І вони попливли далі, розмовляючи між собою.
Та якось зграя товстолобів все-таки потрапила в сіті.
— Ну от, тут нам і кінець! — сказав один молодий товсто-лоб. — І не нажився, не наплавався досхочу.
Сіті витягли і, на диво, риб знову пустили у воду. Тільки не в річку, а в зовсім невеличкі ставочки. Це був великий човен з палубою і спеціальними приміщеннями для риби, його тягнув на буксирі катер. Разом з катером пливли кудись і риби.
Через деякий час у ставочках знову знялася метушня. Товстолобів кинули в інші ставочки. Нарешті все вгамувалося. Вода в новій хаті була холодна. Товстолобам зовсім не хотілось рухатись. Усе стихло, і густі сутінки огорнули риб. Тільки дратував якийсь одноманітний стукіт. А це вистукували колеса живорибного вагона, якого причепили до поїзда.
— Яка неприємна темрява! Цікаво, куди це нас везуть? — почувся раптом голос.
— Та не базікайте ви, — роздратовано сказав хтось з товстолобів. — Тут спати хочеться, а не з’ясовувати усякі дрібниці.
— А ти не бурчи, спи собі, тобі не заважають, — тихо промовила збуджена товстолобиха. — Це все так надзвичайно! Я ніяк не можу збагнути: наче пливемо разом з ставочком.
— Таки й справді пливемо, — схвильовано підтримала її подруга. — Але куди? Куди?..
Товстолоб-буркотун роздратовано кинув:
— Май терпіння, побачиш куди.
Незабаром у вагоні запанувала тиша.
Та раптом почувся якийсь плескіт, з одного бака стовпом вгору знялись бризки. Потім наче впав якийсь важкий предмет.
Це молодий товстолоб спросоння виплигнув з води. Товстолоб навіть не встиг перелякатися, як невідома сила підхопила його і кинула знов у воду.
А це двоє наукових працівників, високий чоловік і молода дівчина, перевіряли, чи холодна, чи тепла вода, і цікавились, як почувають себе риби. Саме тоді вистрибнула з води рибина. Чоловік схопив її дужими руками і вкинув назад у бак. Потім він звернувся до дівчини:
— На наступній зупинці необхідно поповнити запаси льоду. Дивись, цей уже майже весь розтанув. Уважно стеж за температурою і киснем. Я пішов.
У живорибному вагоні у великих баках, крім товстолобів, їхали ще одні цікаві пасажири — білі амури. Звичайно, в річці вони стрічалися з товстолобами, але в їхнє товариство не вплутувались.
Білі амури відзначались чудовим апетитом. На кожній зупинці коло великих міст їм приносили і листя верби й інших дерев, і травичку. Амурам і діла не було, куди їх везли, аби смачно годували.
Та ні амури, ні товстолоби не уявляли, яким чудовим шляхом їх везе поїзд.
Повз них проносились величезні, вкриті лісом сопки. А з другого боку, поряд з залізницею, котив свої хвилі Амур — велична сибірська ріка, в якій минуло їхнє дитинство.