Потім зник Амур. З’явилось найглибше у світі широке озеро Байкал. Над Байкалом височіли мальовничі дикі скелі. А до самого озера підступила тайга. Далі поїзд переїхав через ріки Об та Іртиш. Промайнули Уральські гори, вкриті соснами, наче волохатою ковдрою. От уже поїзд з незвичайними пасажирами проїхав над широкою-широкою красивою річкою Волгою.
А далі замерехтіли труби великих заводів — проїхали Харків. Нарешті перед поїздом блиснули води нашого красеня Дніпра.
Оце й був кінець далекої подорожі.
Поїзд з гуркотом пронісся через міст, зупинився на станції. Звідси, так і не побачившись, товстолоби і білі амури поїхали різними шляхами. Їх повезли в спеціальних машинах до наддніпрянських ставків.
У великому, завжди тихому ставку зараз було неспокійно. Пройшла чутка, що сюди переселився з далеких країв не знайомий нікому величезний гість. Дрібненькі рачки дуже переполошилися. Клопітливі дафнії — теж з родини рачків — доводили всім, що ця нова риба напевне полюватиме на них. Адже саме вони, дрібні рачки, найсмачніша пожива для риб.
З мулу схвильовано повистромлювали голівки різні черв’ячки. Злякались черепашки. Обережна личинка ручайника теж визирнула із своєї ретельно склеєної хатки і сказала:
— Чого це ви, дріб’язок, паніку здіймаєте? Звичайно, хвилюватись доведеться нам, донним мешканцям. Чому б оце такій великій рибі звертати увагу на малечу?
— Мабуть, усі ви кажете дурниці. Я бачив отих прибулих риб — товстолобів. Це величезні рибини! Безумовно, вони саме нас, мирних риб, хапатимуть, — сказав, випливаючи з-за водоростей, карась.
— І зовсім нам не потрібен той товстолоб, — промовив теж схвильовано лин.
— Ой, лихо нам! І звідки нам така напасть? — простогнала перелякана линиха.
— Таки справді лихо, — зітхнув карась.
В цю хвилину з зарослів ставкової трави повільно випливала незнайома риба. Вона пильно роздивлялась навкруги, її лоб здавався надмірно опуклим, бо очі були посаджені зовсім низько. Ці очі здались усім дуже хижими. Мешканці ставка мерщій поховались хто куди міг. Черепашки щільно позакривали свої хатки. Черв’яки занурились у мул. Втягла голівку у свою квартирку личинка ручайника.
Товстолоб поки що ні на кого не нападав. Він набирав у рот воду і відціджував щось крізь зябра.
— Ой, дивіться, — прошепотів здивовано старий карась. — Він ніяких риб не чіпає і навіть не їсть той короп’ячий корм на дні.
Так презирливо карась називав жителів дна, бо саме ними живились коропи.
— Невже він їстиме отой дріб’язок, що плаває скрізь, куди не ткнись?
Повз карася майнув малесенький рачок — циклоп.
— Даремна тривога, — повідомив він.
У ставку трохи підбадьорились. Лякливий слимачок виліз із своєї закрученої черепашки і навіть відважно вистромив ріжки.
Набравшись сміливості, маленький линок обережно запитав прибульця:
— Що ж ви їсте? Вам ставкова дрібнота не до смаку?
— Тебе цікавить, що я їм? О, їжі тут мені досхочу! Адже, певно, з вас ніхто не їсть чудових водоростей? А я саме їх і люблю!
І всі побачили, що, набираючи в рот воду, товстолоб відціджує дрібнесенькі водорості.
Линиха аж зраділа:
— Ой, то чудово! Вас багато, і ви, мабуть, поїсте усі ті набридлі дрібненькі водорості. А то ж просто задихаєшся від них!
— Тут у вас нітрохи не гірше, ніж у нас на Амурі, — мовив гість.
— На Амурі? — спитали здивовано риби.
— Еге ж. На Далекому Сході є така величезна ріка Амур. Я сам звідти.
— Скажіть! — здивувався карасик. — То ви справді з далеких країв, від вас можна почути багато цікавого.
— У нас ріка широка-широка і дуже глибока, — охоче почав товстолоб і розповів багато дивного про своє дитинство і надзвичайну подорож.
— Як цікаво! — почулось з-за стеблин водоростей, де непомітно зібралося чимало риб. Вони всі захоплено слухали розповідь товстолоба.
Вже цілком заспокоєна молода линиха прошепотіла до коропихи:
— Дивись, він зовсім не страшний, а навіть симпатичний! Чи не правда?
Товстолоба підбадьорила увага риб. Він розповідав далі:
— Я був дуже схвильований нашою далекою подорожжю і заспокоївся лише у вашому ставку. Адже мені дуже подобаються нові місця. Тепер я і мої родичі залюбки житимемо тут.
— Слухай, сусіде, — звернувся короп до карася, — ці товстолоби цілком порядні риби. Нікому не заважають, життя в ставку хвалять.