«Непогана вечеря», — вирішив кажан і спрямував свій літ до калини.
А вовчок, розпустивши рудий хвіст, побіг по гілці.
Лісову тишу враз наполохав тривожний крик:
— Пугу! Пугу!
Це обізвався ще один любитель нічної темряви — пугач. І чому б оце серед ночі так моторошно кричати? Але у лісі вже звикли до його неспокійної вдачі.
Усе було б нічого, та от вовчок помітив, що просто на нього суне якась потвора із широко роззявленою пащею. Це була дрімлюга. В такий спосіб вона полювала на комах. Вовчкові, власне, не було чого хвилюватись, бо широка паща дрімлюги була пасткою лише для нічних метеликів та різних жуків. Один такий безсонний жук спрожогу й попав до неї.
Вовчок заспокоївся і обережно спустивсь на землю. Місяць освітлював стрункі берізки, які неначе вибігли юрбою з хащі лісу. Від коріння кожного деревця буйно пнулась угору ніжна парость і, мов серпанком, огортала біля землі стовбури.
Вовчок облизався, побачивши цю свіжу зелень, і впевнено попростував до берізок. Дорогою його увагу привернув горішок. Один, другий, та тут їх безліч! А дивуватись було нічого, бо горіхи ще восени нападали з куща ліщини.
Похапцем він розгриз один горішок і побачив, що всередині він чорний і трухлявий. Вовчок вирішив покуштувати ще один. Знову з тріском розколов горішок. Але знову не щастить! І цей почорнілий. Вони ж цілу зиму пролежали під снігом і згнили.
Враз вовчок почув шум від змахів крил. Це летіла сова. Переляканий звірок покинув горішки і сховався у високій траві.
Загубивши вовчка, роздратована сова просипіла:
— Сховався! От стривай! Вдруге не втечеш від моїх пазурів.
Тим часом вовчок пробрався до берізок, не гаючи часу почав пригощатися. Наївшись донесхочу, він рушив додому.
«От тепер можна і спочити, — думав вовчок. — Тільки щоб сова не помітила! Та я обережно».
Опинившись коло берестка, він, як і завжди, спритно поліз по гілочках до свого дупла.
Та сова чула найменший шерех. Вона таки чатувала на цього малого шкідника.
— Он хто нам ліс нівечить! — гукнула вона і схопила його в свої гострі пазури…
Над вкритою білим цвітом калиною гуло безліч нічних метеликів совок. Кажан запримітив це і зразу вирішив туди полетіти.
Прямуючи до калини, кажан мимохідь уявляв собі, як він розкошуватиме, — це ж буде справжній бенкет!
Але даремно він завчасно так мріяв. Треба було спершу все передбачити, то, може, й не сталася б лиха несподіванка.
Підлітаючи до калини, кажан потрапив у місячне проміння, і тінь від його крил впала на зборище совок. Кажан дуже пишався своїми крилами. У нього між пальцями лапок і між лапками було натягнуто плівочки, і на них, наче на крилах, він легко тримався в повітрі. Це ж така вигода, можна літати куди заманеться.
Совки, тільки-но угледіли тінь від його крил, миттю дременули врозтіч, і кажанові пощастило схопити лише одну роззяву, яка надто захопилася медом квітки і знялася найпізніше. А більше жодної совки не лишилось.
— От не поталанило!
Кажан швиденько прикинув:
— Нічого не поробиш! Треба летіти на озеро. Там обов’язково я здибаю хмару комарів. Ними теж можна поживитись…
На озері кажан і справді досхочу наївся. Комарі вже набридли. Йому кортіло скуштувати нічних метеликів. Мабуть, їх можна знайти на луках.
І кажан полетів за озеро, на луки.
Впіймавши двох-трьох нічних метеликів, кажан вирішив повернутися додому, тільки обережно, щоб не зустріти когось зі свого нічного товариства. Було соромно за невдачу з совками. Спитають: що їв? Комарів? Ото наїдок! Ха-ха!
Так міркуючи, кажан минув самітну тополю, коли враз почув жваве дзижчання. Знову комарі?
Хоча він і добре наївся, та коли трапилась по дорозі пожива, чому не поласувати? Адже його ненажерливий шлунок міг умістити ще не один десяток комарів, і кажан почав хапати їх.
Ганяючись за комарами, він зненацька помітив, що до тополі нечутно наближається сова.
Та сова не звернула на кажана уваги. Вона просто вирушила у черговий обліт своїх володінь. Треба було перевірити, чи все спокійно на її ділянці і чи не трапилось яких-небудь непередбачених подій, як на початку ночі. Он лиха гадюка скривдила двох маленьких пташенят, але поплатилась за це.
Та зараз, здається, все спокійно.
Кажан міркував:
«Якщо нічна вартова уже вдруге подалася в обліт, значить, скоро ранок. Треба шукати десь притулку, щоб перечекати ясний день, коли доводиться стерегтися сили-силенної ворогів».