Кажан ухопив востаннє комара і попрямував до знайомого берестка. Тут він запримітив дупло. Переконавшись, що дупло порожнє, кажан вирішив у ньому відпочити.
Вгорі дупла він знайшов якусь щілину і, причепившись кігтями своїх ніжок, завис головою донизу. Крилами кажан ретельно обгорнув тільце і зробився тепер схожий на лялечку велетенського метелика.
Кажан завмер.
Для нього спокійно закінчилася ця ніч.
А в лісі запанувало веселе цвірінькання безлічі маленьких співочих пташок, тих, які звечора так солодко поснули у своїх гніздечках. Вони нетерпляче чекали сонця.
Несподівано весь ліс стривожило голосне виття. Це на галявину вийшов вовк. Він був зовсім незадоволений полюванням і, побачивши тоненький місяць, став йому скаржитись на свою нудьгу і невдачі.
— Добре тобі, що стільки зірок висипало, розважають тебе. А в мене ще їжі не досить. Як же тут не завити? Може, доведеться перебиватися дріб’язком — мишами?
Все це він розказував терплячому слухачеві — місяцеві. А той собі байдуже освітлював галяву і вовка, потроху посуваючись до лісової гущавини. В цей час почувся якийсь тріск, і вовк сторожко підняв гострі вуха.
Здається, доля усміхнулась йому. Злякано озираючись на всі боки, на галявину вискочив заєць.
— Це ти порушуєш мій спокій? Саме тебе мені й треба!
Бідний заєць, міцно притиснувши вуха, дременув через хащі.
— А, ти он як! Ну, недарма ж усі в лісі знають, що вовка ноги годують. Позмагаємось!
Заєць метнувся ліворуч, щоб заплутати свої сліди, а вовк рвонув слідом за ним.
Не тямлячи нічого, заєць летів уперед і вже був далеченько від галявини, коли от тобі й раз — не пощастило довговухому!
Поміж кущів майнув знайомий хвіст лисиці. Ця хитрунка, звичайно, хотіла випередити вовка і вже вважала, що зайчатина належить їй.
Не роздумуючи, заєць наліг на свої міцні довгі ноги. Петляючи та роблячи вигадливі зигзаги, він зовсім забив памороки лисиці.
Яскраву шубку лисиці помітив і вовк.
— Ого! Здається, полювання буде як слід. Це ж зрозуміло всім, що такому славетному мисливцеві більше личить мати за здобич оцю підступну лисицю, аніж якогось нікчемного зайця. — І він прискорив свої стрибки.
А лисичка зиркнула на вовка, і у неї майнула думка:
— Оцей шибайголова вже зазіхає на мою шубку! Ну, чого там про зайця клопотатись. Хай йому грець! У небезпеці власна шкура. Таж вовка зараз так заплутаю, що він мене не спіймає. А недалечко і борсуча нора. Там я відвоювала верхній поверх. Сховаюсь!
Тим часом довговухий скористався хвилинкою збентеження своїх переслідувачів і ще швидше дременув у темну хащу. Блискавично побігли назад берізки й осики, клени і дуби — усе переплуталось у заячих очах. Він здибав великий гіллястий кущ і причаївся під ним. Та так, що його і помітити не можна було.
Вовк, нарешті, зрозумів, що здобич розбіглася хто куди.
— Зовсім не поталанило, — роздратовано мовив сам собі. — Доведеться рушити на узлісся. Може, якусь мишу здибаю.
І він підтюпцем побіг дорогою…
Яриків пструг
Потік жваво біг здалека, з верховини. Він минав квітучі високогірні луки, сутінки густих смерекових лісів і безтурботно стрибав з каменя на камінь. А в тому поточку бавились жваві яскраві рибки — пструги.
Уже, мабуть, з тиждень Ярик щодня прибігає сюди, високо в гори, щоб помилуватися ним. А сьогодні він вирішив почастувати цікаву рибку кониками.
Це вуйко Іванко так порадив. Він сказав, що коник, напевне, сподобається пстругові, такому ласому до усяких комах.
Ярик наловив у лісі цілу коробочку коників. Що ж, побачимо!
Отож зараз Ярик нетерпляче вичікував, коли нарешті блисне знайома рибка.
А пструг усе не з’являвся і не з’являвся.
Навколо було надзвичайно гарно. Здіймались гори, вкриті лісами. Зблизу вони були соковито-зеленого кольору, а чим вище — темнішали і, нарешті, на обрії здавались майже синіми.
Недалеко від поточка стояв старенький будинок. Раніше він був порожній, і Ярик навіть не звертав на нього уваги. Та вчора будинок ожив, наповнився голосами, гамором. Це його зайняла група молодих спортсменів, які приїхали тренуватись у Карпати.
Зранку навколо будиночка метушились люди, але зараз, мабуть, молодь подалась у гори. Метушня навколо будиночка стихла.
У воді раптом блиснула давно очікувана рибка. Ярик квапливо вихопив з кишені коробку з кониками. Мить — і частування вже у воді. Меткий пструг одразу підскочив і вхопив коника з самої поверхні. Ярик аж засміявся від щастя. Він кинув другого коника. Рибка і цього разу не відмовилася від подарунка. Ярик трохи почекав, не зводячи очей з рибки.