Чечітка стурбовано мовила:
— Нам також пора вже додому. Пробачте, що вас потурбували. Бажаємо здоров’я. Прилітайте в наш лісок он туди!
І непосидюча зграйка вже спішила до своїх берізок та осики, де чекали на них родичі.
Мати-гага
У бурхливому північному морі стриміли вгору неприступні скелі невеличкого острівця. На цих суворих скелях селились тільки птахи, безліч птахів. Тут були і чистики, і гагарки, і багато інших, а найбільше — білих чайок. Вони сідали на кожен виступ скелі, і здавалось, що в тих місцях скеля вкрита снігом.
Всі птахи здіймали страшенний галас. Недарма це місце називали пташиним базаром.
Шалені хвилі раз у раз з гуркотом розбивались об скелі, і від їхніх ударів здіймались у повітря мільярди дрібних водяних краплинок — справжній водяний пил. На хмарах цього водяного пилу весь час вигравала ледь помітна веселка. Тільки на схід скелі трохи розступались, даючи місце рівному берегу. І тут, серед уламків каміння, ходила, перевалюючись на своїх коротеньких ногах, клопітлива гага. За нею виступав її чоловік, селезень-гагун. Вони уважно відшукували собі затишну місцинку для гнізда. На землі гага почувала себе не дуже впевнено. Отож вона й не любила часто виходити на суходіл. Але що поробиш — пташенят треба було виводити на землі.
Гага зупинилась.
Сюди, до цього камінця, вода не досягне. Добре, що між камінням пробиваються якісь рослинки.
Гага ретельно шукала стеблинки, водорості, принесені морем, і плела з них гніздо. Але воно вийшло незатишним. Треба було зробити його всередині м’якеньким і теплим. І от гага почала вискубувати з своїх грудей та черевця тендітний сіренький пух і вистеляти ним гніздечко.
Раптом вона почула:
— Ти даремно лаштуєш тут гніздо. — Це проказала до неї балакуча гагарка. Вона присіла на камінь лише на хвилинку по дорозі на свій галасливий пташиний базар. Та хіба можна було пропустити слушний випадок повчити і зробити зауваження з розумним виглядом? — Адже гніздо обов’язково заллє вода під час припливу!
Гага стомлено і з досадою глянула на непрохану порадницю.
— Ти думаєш, я даремно стежила, куди досягає вода під час припливу? Це місце лишається сухим навіть при найбільшому припливі. І мій чоловік згоден з цим.
З-за каміння з’явився великий красивий гагун і суворо глянув на гагарку.
— Ну, пробач, — зніяковіло мовила та. — Нам же не доводиться робити гнізд. Свої яєчка ми кладемо просто на каміння. Прощавай, кумо, нехай щастить тобі! — І гагарка полетіла далі.
Гага знов узялась до своєї роботи. Гагун весь час стояв неподалечку, наче стеріг, і лише на хвилинку відійшов, щоб напитися.
Ось уже гніздо й готове. Можна нести яєчка. Але що це? Раптом постріл… один… другий…
У гаги аж серце зайшлося. Несподівано сильним штурханом її викинуло геть з гнізда.
— Ні, тут влаштовуватися не можна! — Хоч і шкода було своєї роботи та власного пуху, вона з відчаєм змахнула крилами і важко піднялась у повітря.
А по землі, не розбираючи дороги, бігли два юнаки з рушницями за плечима.
— Швидше, швидше! Відплив уже почався. Вода відійде, і човен застряне на камінні.
Раптом один з юнаків спіткнувся. З-під ніг випурхнула птиця завбільшки з качку.
Юнак нагнувся і побачив гніздо, схоже на дівочий пуховий берет.
Розглядати знахідку було ніколи. Товариш уже сидів у човні. Через хвилинку вони, обидва захекані, почали відпихатись веслами на більшу глибину.
— Ох, і біг же я, мало носом не заорав! Ще й птаху якусь сполохав. Сиділа в гнізді. А гніздо таке дивне, ну зовсім тобі берет, як у моєї сестри.
— Та то ж гніздо гаги, — відповів старший. — Вона вистеляє його власним пухом, і це найдорогоцінніший чудесний легкий пух. Шкода, що ти не забрав це гніздо з собою.
— Та що ти, вона ж, певне, повернеться!
Але вона не повернулась. Гага вирішила летіти на інший острів і пошукати там затишку і спокою. Тут вона так само стала дбайливо відшукувати сухі рослинки та водорості. А звивши гніздо, почала знову самовіддано вискубувати з грудей пух для дитячого кубельця. Справді, тут було вже тихо, і ніхто гагу не потривожив.
За кілька днів знесла семеро гарненьких зеленкуватих яєчок. Вона міцно притиснулась до них і розправила свої іржаво-сірі крила, щоб її важче було помітити між камінням такого ж кольору.
Майже місяць вона висиджувала яєчка і навіть нічого не їла, тільки дуже рідко відходила на хвилинку до моря, щоб напитися води і, пірнувши, освіжитись.