— Не треба стріляти! Вона ж така гарна! Навіщо тобі?
— Та що ти, дурнику, схаменись! Це ж поганка, а я цілився у качку. От бачиш, не треба було тобі зі мною їхати.
— Тату, та ти ж міг налякати її, а птаха і так нестійко тримається на цій чудернацькій купі.
Та батька вже охопило мисливське хвилювання. Він неуважно слухав сина і сказав квапливо:
— Ну, тепер тихенько сиди, обіцяй не заважати мені, а я тобі обіцяю, що твою поганку не зачеплю.
Сергійко покірно сів на кормі човна і замислився. Чому це таку гарну птицю звуть поганкою? Звичайно, це здалось Сергійкові незрозумілим, він вирішив спитати батька потім обов’язково.
У цей час Сергійків батько підняв рушницю і вистрілив у якусь качку, що пролітала над очеретом, але не влучив. Усі качки навколо сполохались і з галасом знялися в повітря.
Тим часом птаха у плавучому гніздечку наче зовсім не звернула уваги на загальну тривогу.
Тепер вона лишилась одна, горда і самітна. Навіть батько її пташенят кудись зник.
— Що б це могло значить? — дивувався Сергійків батько. — Може, вона на яєчках і не хоче покинути?
Сергійко зараз не міг не порушити своєї обіцянки — мовчати. Він пошепки сказав, нахилившись до тата:
— Тату, а давай під’їдемо тихенько човном і подивимось.
Батькові й самому надзвичайно кортіло розгадати поведінку птахи.
І раптом птаха слизнула з гнізда на воду, а за нею крихітні пташенята, що були накриті її крилами, почали здиратись їй на спину. Сергійко не міг погляду відірвати. От трійко малят вже влаштувалось, а четверте пташеня поспішає зайняти і своє місце.
Батько захоплено сказав:
— Ну й пощастило ж тобі, Сергійку, шкода ти така! Я вже скільки часу птахів вивчаю, а побачив це вперше. Ти тільки перший клас закінчив, а от тобі — відразу помітив!
— Та чому ж я шкода? — заперечив Сергійко. Батько часто так його називав і жартома, і по заслугах, але цього разу Сергійко не згодився. — От ти звешся науковцем по птахах, а може б, ти й сьогодні не побачив, як поганчата на спину мамі вилізли. А я вже другокласник.
Батько засміявся.
— Та тобі, я гадаю, цей досвід поганчат не потрібний, ти і сам добре вмієш на спину батькові вилізти.
Сергійкові зараз не хотілось сперечатися. Він не одводив очей від пташенят.
— Тату, поглянь, поглянь! Зайняли місце, як у театрі.
Куди вона з ними?
— А от побачимо, почекаємо трохи, — сказав батько, і сам зацікавлений.
Поганка, збагнувши, що тікати нема куди, повернула голову до своїх пташенят. Сергійкові здалося, вона їм щось сказала. І враз трапилось несподіване! Мати з усім виводком на спині — шубовсть! — пірнула у воду.
Сонце вже закотилось за обрій. Полювати було пізно. Батько з сином помалу відпливали від берега. Сергійко не зводив очей з плавучої купи листя — гнізда поганки. Вже здаля він побачив, що поганка виринула з води.
— Дивись, дивись, тату, вона не з порожніми руками, чи пак, не з порожнім дзьобом. Он у неї в дзьобі маленька рибка.
— Та ти у мене спостережливий! — похвалив Сергійка батько.
— То вона вечерю своїм поганчатам несе. Диви, диви, у гніздо вкинула.
А за матір’ю одне по одному піднімалися з води, наче великі бульбашки, її пташенята. У тиші вона зібрала їх усіх докупи біля гнізда. Почали злітатись розтривожені допіру качки. Вони з подивом бачили, що поганка, так як і раніше, спокійно похитується на своєму плотику-гнізді.
— Чому її назвали поганкою? — спитав Сергійко тата. — Вона ж така розумна і гарна.
— Напевне, тому, — відповів тато, — що м’ясо поганки тхне рибою і їсти його не можна, та ще й гніздо майструє з опалих гілочок: намостить у гнилу купу водяних рослин, торішнього листя і плаває на цій купі аж доти, поки не починає тхнути гнилим. У гнилому листі так тепло, що поганка спокійно туди відкладає яйця і сама сідає на них…
— Тату, вона зовсім не погана, ця поганка, — не міг заспокоїтися Сергійко. — Он як вона піклується про своїх поганчат і як чудово їх тренує.
— Власне, її звуть ще й чомгою, норцем і пірникозою. Бачиш, скільки імен! — сказав тато.
Хоча полювання у нього було не дуже вдалим, проте він був задоволений не менше за сина тим, що побачив.
Печера дивного рибалки
— Тату, а вона справжня? — спитала пошепки дівчинка.