Спорожніла кімната. Сумна тиша. Ми приходимо сюди, як і раніше, коли приходили на «Лесині суботи». Це були незабутні вечори. І душею їх була Леся. Її цікавило все, що робилося в світі: нові відкриття, нові ідеї, нові вірші, музика, книги. Часто спалахували дискусії…
А тепер її нема. Ми сидимо в тій же кімнаті, коло тої ж тахти, де завжди лежала Леся, за тим же столом, розмовляємо, згадуємо… І відчуваємо, як не вистачає нам Лесі, її присутності, її думок, проста погляду, її підтримки і схвалення усмішкою…
Про неї можна багато розповідати. Про її вірність і відданість друзям, про її добрість і святу незвичайну любов до матері — української письменниці Оксани Дмитрівни Іваненко.
Хвороба перешкодила зробити їй у житті щось головне і велике. Але її життя не минуло безслідно для інших. Вона залишилась для всіх, хто її знав, ідеалом дівчини і людини.
Алла Лобанова