Море навкруги було зовсім для неї порожнє, лише ген-ген хиталася на хвилях красива, майже прозора медуза. Тільки широка синювата смужка по краєчку безбарвного купола робила її помітною серед хвиль.
«Носить отут оцю безтямну дурепу, розмальований холодець, — із злістю подумала пеламіда, — і користі з неї ніякої нема».
Раптом неподалечку від медузи пеламіда побачила якихось малесеньких рибок і жадібно кинулась на них. Та лише мить — і рибки кудись зникли.
Сердита пеламіда почала розшукувати їх навколо.
«Невже ця дрібнота збирається втекти від мене, пеламіди?» — подумала знахабніла хижачка.
А малесенькі рибки і не збиралися тікати від неї. Це були мальки ставриди, які лише на деякий час випливли із своєї схованки, щоб половити рачків.
Але от один з них помітив велику рибину, оту пеламіду, яка неслась прямісінько на них.
— Тривога! — гукнув він. — Гей, братики! Гей, сестрички! Мерщій до схованки! Тільки обережно підпливайте, щоб не торкнутись жалючих щупальців медузи.
— Та вона ж така величезна, ця риба, навіщо ми їй здалися? — легковажно заперечила довірлива сестричка.
— Ану, без розмов! Негайно ховайтесь! — суворо спинив її перший мальок.
Вмить всі мальки опинились під куполом медузи і непомітно там причаїлись.
У цей час голодна пеламіда помітила малесеньку риб’ячу постать між щупальцями медузи. Це той неспокійний мальок уважно стежив за ворогом.
— Вона ще тут! Ой, бережіться, вона знову пливе сюди, та так рішуче!
Маленька ставридка-сестричка злякано зойкнула:
— Ой! Вона зараз усіх нас поїсть. Пливіть мерщій у різні боки, може, хоч хтось врятується!
— Дурна, не здіймай паніки. Усі будьте вкупі, — наказав братик, який вартував. — У нашої медузи є така зброя, що віджене будь-якого ворога.
А пеламіда, вгледівши тих капосних, на її думку, малюків, бо вони ж обдурили її, зовсім розлютилась і не вагаючись кинулась прямісінько на медузу.
— Нічого, я їх зараз усіх переловлю, — вирішила вона. — І ще такі нахаби, насмілюються зухвало виглядати з-за медузячих щупальців!
Вона не тямила себе від люті і кинулась на медузу. Але тут сталося те, що й мало статися. Пеламіда раптом відчула, що немов тисячі голок враз вп’ялися їй у голову. Потім засліпило їй очі так, що вона очманіло зробила одне чи два кола. Адже пеламіді й на думку не спадало, що медуза може її дуже пожалити своїми щупальцями.
Одразу загубивши охоту до мальків, вона поспішила геть від цього жаху.
Але й мальки теж надзвичайно переполошились.
— Ох, нарешті попливла геть, мабуть, здорово поранилась, — сказав сміливий мальок. — А тепер, друзі, і нам уже слід лишити нашу гостинну хазяйку — медузу.
— Чому? — запитав хтось.
— А тому, — відповів перший мальок, — що ми вже не немовлята і наша господарка може стати нашим ворогом.
І вони дружним табунцем попливли в море.
Прощавай, медузо! Прощавай, безтурботне життя!
Знегоди африканських рибок
Вода висихає! Річка міліє!
Усі риби в паніці поспішали вниз за течією, натикаючись одна на одну, а маленька рибка зовсім розгубилась, бо ніколи в житті не бачила такого страху, хоча, правда, прожила вона на світі ще зовсім мало.
«Невже зникне наша річка?» — перелякано думала вона.
А діялось справді щось незвичайне.
Береги річки ще недавно були болотисті, яскраво-зелені від буйної рослинності. А зараз навкруги, скільки сягало око, простягався один лише палючий пісок. Тільки де-не-де шаруділо висохле листя та мертві стеблини.
Маленька рибка побачила, як осторонь юрби пливла велетенська довга риба. Вона була заклопотана, але рухалась зовсім без паніки.
— Ой тітонько, поспішайте! — закричала маленька рибка. — Зараз води буде ще менше. Ми всі пливемо до глибокого озера, може, хоч там вода залишиться.
Довга риба досить байдуже подивилась на незнайому і промовила:
— Дурне маля! Води в річці буде не ще менше, а вона зовсім зникне. Наздоганяй своїх, не гай часу. Хай пощастить тобі і всім твоїм родичам пережити цей пекельний жах. — І риба попливла своїм шляхом.
А маленька рибка, нічого не розуміючи, кинулась наздоганяти своїх.
Це сталося далеко від нас, у Центральній Африці. Саме тоді, коли у нас була зима і всі наші риби від холоду поховались на дні річок і поснули.
А в цей час риби в Африці конали від спеки.
В озері скупчилось багато бідолашних риб, які тікали від своєї біди.
Діставшись до озера, маленька рибка схвильовано розповіла іншим про дивну зустріч. Молоді рибки здивувались також, але якась літня риба впевнено сказала: