Пузир. Нi, мабуть, не доживу до того часу!.. А скiлько б ви справдi взяли за Капустяне? Я не купую, а тiлько так цiкавлюсь!
Золотницький. Прицiняєшся на всякий случай! Хаха-ха!.. Два мiлiони! А? Не по зубах?
Пузир. Продавайте, то й побачите, чи по зубах, чи нi!
Золотницький. Не можна разом все ковтнуть - пiдожди трохи! От я строю сахарний завод, завод лопне - Капустяне твоє! Ха-ха-ха! Слухай, поки там що: приставай в компанiю, три чоловiки уже єсть, давай чотириста тисяч - будеш четвертий, i поставим в Капустянiм сахарний завод!
Пузир. Не моє рукомисло! Я цього дiла не знаю, а коли не знаєш броду - не лiзь прожогом в воду! Ставте самi, а менi дасте сто тисяч авансу, то я вам на увесь завод постачу буряка, як тепер постачаю на Кульпинський завод!
Золотницький. А ти все-таки обдумай. Буряки буряками, а прибиль вiд заводу само собою. От поїдемо зараз у город, там тобi все викладуть як на долонi, i ти побачиш, що дiло корисне. Завiдський промисел - велика рiч!
Пузир. Я ще до цього не дiйшов!
Золотницький. Пора вже. Поїдемо зараз в город, я тебе обзнакомлю з дiлом, а ти, прислухавшись, обдумаєш.
Пузир. Це можна. До речi, менi треба орден получить.
Золотницький. Який?
Пузир. Станiслава второй степенi на шию!
Золотницький. В такiм разi шампанського став!
Пузир. А де я його вам вiзьму?
Золотницький. Так у городi поставиш, там найдем.
Пузир. Та, може, я ще i не поїду, бо дiла у мене дома є, і трохи таки нездужаю.
Золотницький. Уже злякався, що шампанського треба ставить. Ну, я сам поставлю; а тим часом давай чого-небудь попоїсти, бо ти не догадаєшся нагодувать, а я голодний!
Пузир. Зараз будемо обiдать. Тiлько вибачайте - у мене фрiкасе нема, а по-хазяйськи: солонина до хрiну, борщ, заварювана каша до сала та пирiг, може, є з яблок.
Золотницький. Чудово! Аж слина котиться! Слухай, ти ж, здається, земський гласний?
Пузир. Торiк вибрали. Тiлько я ще нi разу не був. (Смiється.)
Золотницький. Нiчим хвастать: це тобi не робе честi. От поїдемо, так будеш i на собранiї - завтра почнуться; на черзi важне питання: продоввльствiє голодного люду до урожаю.
Пузир. Це до мене не тичеться. Це химера! Голодних буде тим бiльше, чим бiльше голодним помагать. Он у мене робочим поденним платять тридцять п'ять копiйок. Нехай голоднi iдуть до мене по п'ятнадцять копiйок на роботу.
Золотницький. Дiло. От ти це саме скажеш на собранiї, i тобi привезуть тисяч двадцять робочих.
Пузир. То вони менi й голову об'їдять!
Золотницький. Ото-то бо й є! Виходить, треба щось iнче придумать, треба обсудить, душею увiйти в становище голодних, не дать їм загинуть, не дать розповсюдитись цинготнiй болiзнi.
Пузир. Це не моє дiло! Золотницький. Як?
Пузир. Чуднi люде! Голодних годуй, хворих лiчи, школи заводь, пам'ятники якiсь став!.. Повигадують собi ярма на шию i носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишенi продирають. Чуднi люде!
Золотницький. Якi пам'ятники? Не розумiю. При чому тут пам'ятники?!
Пузир. Не розумiєте? Так от поки ще до обiда, прочитайте оцей лист. (Дає лист.)
Золотницький (читає). "В Полтавi дозволено поставить пам'ятник першому українському поетовi Iвану Петровичу Котляревському. На цей пам'ятник грошi збирають формально в Полтавщинi, але приватне можна жертвувать звiдусiль. В числi жертвоватслiв i досi вашого iменi нема, але це, певно, вiд того, що ви не знаєте про таке благородье дiло. Так от я i оповiщаю вас про це, щоб доставить вам приятнiсть, разом з другими земляками пожертвовать на пам'ятник поета. Грошi висипаються полтавському головi. Готовий до послуги. Храменко". (Прочитавши, дивиться на Пузиря i говоре.) - Ну?
Пузир. I я кажу - ну?.. Чого їм треба?
Золотницький. Ти хто такий? Малоросiянин?
Пузир. Не криюсь. Прирожденний хохол!
Золотницький. Так от i пожертвуй на пам'ятник народного поета.
Пузир. З якої речi? Я жертвую на приюти…
Золотницький. Ждучи награди?
Пузир. Не криюсь. А Котляревський менi без надобностi!
Золотницький. I як тобi не сором отаке говорить? Такий хазяїн, такий значний обиватель, ще й кавалер, а говориш, як дикий, неосвiчений мужик: "Котляревський менi без надобностi!" Противно й слухать! Поети єсть соль землi, гордiсть i слава того народа, серед котрого з'явились; вони служать вищим iдеалам, вони пiднiмають народний культ… Всi народи своїх поетiв шанують, почитають i ставлять їм пам'ятники!!!
Пузир. То, виходить, ви пожертвуєте?
Золотницький. Аякже! Завтра вишлю триста рублiв!
Пузир. Ну й буде з них, а вiд мене не поживляться!
Входе Дiвчина.
Дiвчина. Пожалуйте обiдать!
Золотницький. Прощай!
Пузир. А обiдать?
Золотницький. Обiдать у такого хазяїна важко, тут i кусок в горло не полiзе. До земських дiл тобi нема дiла, луччих людей свого краю ти не знаєш, знать не хочеш i не цiниш - я соромлюсь сидiть поруч з тобою за столом!
Пузир. Та чого ви так ображаєтесь за того Котляревського, хiба вiн вам брат чи сват?!
Золотницький. Ах ти, нещасна, безводна хмара! I прожене тебе вiтер над рiдною землею, i розвiє, не проливши i краплi цiлющої води на рiднi ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезiя i благо народа!!!
Пузир. Та це ви щось такс говорите, що я не розумiю. Милостi просю обiдать!
Золотницький. Нi, поки не даси менi слова, що поїдеш в земське собранiє i пошлеш грошi на пам'ятник Котляревському, доти не сяду з тобою за стiл!
Пузир. Та вже для вас: i поїду, й пошлю! (Бере його пiд руку.) Не робiть же менi безчестя! (Веде його.)
Золотницький. Ах ти… хазяїн, та й бiльш нiчого!
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
Сад: ганок, клумби, ослони.
На сценi нема нiкого. По хвилi за сценою чуть голоси: "Ми не собаки, - i собак краще годують! Може, хазяїн i не знає!" Входить юрба робочих.
Петро. Ходiм до-хазяїна, нехай побаче, яким хлiбом нас годує Лiхтаренко. А ось i борщ- голощак! (Показує глечик.)
Дем'ян. Нiчого не поможе! Краще знiмемось отак, як єсть, усi, й другi за нами, та ноги на плечi й гайда!
Петро. Не вигадуй! Нiхто не прийме на роботу, а тим часом Лiхтаренко приведе нас сюди силою.
Дем'ян. Так ми знову покинемо!
Петро. Тодi посадять? I ми тiлько лiто прогайнуємо. Нi. Будем скаржитись. Коли хазяїн нiчого не зробе, поїдем до начальства. Я ходи знаю. Торiк у Чобота було. те ж саме.
Дем'ян. Ну i що ж, помогло?
Петро. А все ж таки у борщ почали кришить картоплю, а борошно для хлiба сiяти на густiще сито i краще випiкати.