Однак їхня зустріч в описі біографа, що спирався, вочевидь, на спогади Ліни, постає цілковитим кітчем: на одному з балів, де було надто мало чоловіків і вона боялася померти від нудьги, до неї з подругою підійшов чорнявий офіцер разом із сором’язливим блондинчиком. Ліна з першого погляду закохується в блондинчика. Через два дні — побачення в кільському парку Гогенцоллерн (там дуже гарно, я бачив світлини), романтична прогулянка берегом невеличкого озера. Наступного дня театр, опісля — кімнатка, де, гадаю, вони переспали, хоча біограф про це сором’язливо мовчить. Офіційна версія така: Гайдріх вирушає в театр у своїй найкращій парадній формі, після вистави вони йдуть до нього чогось випити, мовчки сидять перед келихами, і раптом, як сніг на голову, Гайдріх пропонує Ліні побратися. «Mein Gott[5], гер Гайдріх, ви ж зовсім не знаєте ані мене, ані моєї родини! Ви ж навіть не знаєте, хто мій батько! Військово-морським офіцерам не дозволяють одружуватися з будь-ким». Але, оскільки біограф також повідомляє, що Ліна взяла собі ключі від його кімнати, гадаю, того вечора, до пропозиції чи після неї, вони дійшли до логічного завершення. Ліна фон Остен виявилася родом із аристократичної родини, що трохи втратила своє місце в суспільстві, але для Гайдріха ця партія була цілком прийнятна. Отож вони одружуються.
Історія не гірша за будь-яку іншу. Мені зовсім не хотілося описувати сцену на балі, ще менше — прогулянку парком. Тому навіть краще, що я не знав жодних деталей: так не було спокуси їх переказувати. Коли я наштовхуюсь на якусь інформацію, що дає мені змогу ретельно відтворити епізод із Гайдріхового життя з усіма подробицями, часто мені нелегко від них відмовитися, нехай навіть епізод сам собою не видається цікавим чи вражаючим. А в мемуарах Ліни, я думаю, повно історій саме такого штибу.
Зрештою, може, мені й вдасться обійтися без цієї страшенно дорогої книжки.
Однак дещо в зустрічі голуб’ят мене зацікавило: брюнета, який був разом із Гайдріхом, звали Манштейн. Я відразу ж замислився, чи це не той самий Манштейн, що запропонував ідею наступу через Арденни під час французької кампанії, що генералом армії воював і на російському фронті під Ленінградом, Сталінградом, Курськом, а 1943-го керував операцією «Цитадель», коли вермахт як міг стримував контрнаступ Червоної армії? Чи не той самий, що, виправдовуючи дії Гайдріхових айнзацгруп на російському фронті, проголосив 1941-го: «Солдат повинен демонструвати розуміння щодо необхідності суворих заходів покарання євреїв — духовних носіїв більшовицького терору. Це покарання потрібне для того, щоб придушити в зародку всі спроби повстань, які здебільшого організовують євреї». Чи не той самий, зрештою, що помер 1973 року, тобто з яким я цілий рік прожив на одній планеті? Правду кажучи, це малоймовірно: чорнявого офіцера описано як молодого чоловіка, тимчасом як Манштейнові 1930 року було вже сорок три. Можливо, це був якийсь його родич, небіж чи навіть небіж у других.
Юна Ліна у вісімнадцять років, судячи з того, що про неї відомо, уже була переконаною нацисткою. Саме Ліна, як вона стверджувала, навернула Гайдріха. Однак певні деталі вказують на те, що Гайдріх задовго до 1930-го вже дотримувався значно правіших політичних поглядів, ніж більшість військових, і його дуже приваблював націонал-соціалізм. Але, звісно, версія, що «за всім стоїть жінка», завжди таїть у собі щось принадне…
Безперечно, доволі ризиковано намагатися визначити поворотні моменти в житті людини. Я навіть не впевнений, чи такі моменти існують. Ерік-Емманюель Шмітт написав роман «Частина іншого», де він уявляє, що сталося б, якби Гітлер вступив-таки до Академії образотворчих мистецтв, цілковито змінивши свою долю і долю всього світу: він став би шукачем пригод, секс-машиною, одружився б на єврейці, із якою мав би двох чи трьох дітей, приєднався б до паризького гуртка сюрреалістів і став би відомим художником. Німеччина ж задовольняється невеличкою війною з Польщею, та й по всьому. Немає світової війни, немає геноциду, і Гітлер — зовсім не той, що був насправді.
Якщо відкласти всі жарти й вигадки вбік, я сумніваюся, що доля цілої нації, а тим паче цілого світу, може залежати від однієї людини. Водночас треба визнати, що іншого такого, як Гітлер, запеклого лиходія відшукати було б непросто. І цілком імовірно, що саме провал на іспиті до Академії став вирішальною подією в його особистій долі, адже саме після цього Гітлер опиняється в Мюнхені, де живе, як жебрак, і саме в той час у нього неминуче розвивається стійка ворожість до суспільства.